У Чернігові відбулась онлайн-дискусія «Євромайдан у регіонах»: експерти та учасники тих подій відтворювали хронологію спротиву, емоції, що тоді вирували, знакові імена  учасників. Активна фаза протистояння чернігівського євромайдану між активістами та правохоронцями розпочалася у сіверській столиці раніше, ніж у Києві. Тутешня влада попервах поводилася дуже агресивно. Блюстителі порядку не церемонилися із протестувальниками: людей розганяли, намагалися залякати, силоміць відібрали й вивезли у невідомому напрямку підсилювальну, гучномовну апаратуру.

Проте протестувальники не розгубилися. На той час у Києві уже почали зводити барикади. Так само діяли і в Чернігові.

Олександр Ясенчук, координатор чернігівської обласної організації «Самооборона Майдану», згадує, що починали вони зі збору підписів на підтримку євроінтеграції, відправляли до Києва автобуси з активістами – підтримати столичний спротив. За словами Ольги Палькової-Свірчевської, координаторки «Громадського сектору Євромайдану», то був один зі способів протестного руху. Адже багато міщан, треба визнати, вели себе байдуже й аморфно, більшість не усвідомлювали всю серйозність ситуації, аж поки не відбулися гучні і криваві події в столиці.

Юрій Конопля, чернігівський активіст, якому на той час виповнилось лише 15 років, згадує: активістом став через активну фазу революційних подій, хоч доти був аполітичним. Зауважує, що такою байдужою і непатріотичною була більшість його друзів; мало хто з них підтримував його у боротьбі. А він, чи не щовечора йдучи на Красну площу (чернігівський «Хрещатик»), збагачувався там нових друзями – щирими, завзятими, справді українцями, котрі розуміли, що доля держави залежить від кожного з нас.

А місцева влада вичікувала: як буде далі і чим усе скінчиться.

Юрій Конопля згадує, що сіверські протестувальники встигали тоді скрізь: і тримали оборону в Чернігові, і їздити до Києва, коли було особливо гаряче. Не минало і без курйозних випадків. Одного дня чернігівські активісти мали проводити акцію протесту під стінами обласної державної адміністрації. Напередодні вдома за вечерею мати Юрія зізналася, що також іде на демонстрацію до ОДА, але в лавах іншого ідеологічного табору, з лозунгами: «Ми – за Януковича». Юрій тоді змовчав, доїдаючи борщ і обмірковуючи стратегічний план. А вранці вхідні двері квартири замкнув на ключ, не лишивши жодного запасного…

Підсумовуючи Ольга Палькова-Свірчевська зауважила, що  історичний Майдан у Чернігові мав кілька етапів. Найпосутнішим стала організація мирних акцій та патріотичних віче, які певною мірою сприяли згуртуванню суспільства, додали чернігівцям розуміння національної приналежності. Хоча треба й визнати, що той відсоток людей зрілих, небайдужих і патріотичних у Сіверщині до болю мізерний. Тутешній збайдужілий загал суттєво не змінила, здається, навіть війна, яку розв’язала Росія на нашій території.