У фільмах чи книжках світах кожен-кожна з нас могли обирати свого героя чи героїню. І щиро вболівати за них. Нас водило світами фантазій, чар та нестримних пригод, але ми точно знали, що, перегорнувши останню сторінку чи дочекавшись заключних титрів на екрані, повернемося в звичну буденність… Ті, хто читали чи дивилися історії про непереможних героїв, виросли, змужніли, і багато з них сам перевтілився в героїв. У реальних.

Аеропорт Гостомель – найгарячіша точка початку березня минулого року. І не книжкові герої, а справжні, боронили цей важливий стратегічний об’єкт. Серед них – Олег Онищенко. Він, закинувши на плече NLAW, свою незамінну зброю, під свист куль і гучних вибухів пробирався на міське перехрестя – супроти ворожої бронетехніки, яка рвалася до столиці.

Це не розкадрований бойовик зі Сталлоне чи Шварцнеггером – це реальний двобій з реальною смертю. Відстань між українським воїном та ворогом сягала всього кількох метрів. Олег теж був для них живою мішенню. У кульмінаційний момент NLAW не спрацював (як потім з’ясувалося, через надмірну вогкість у повітрі ). Але наш герой не розгубився. І з другої спроби йому таки вдалося підбити ворожу БМП, з якої посипалися російські окупанти. Олег устиг зробити ще один постріл. Мить – і поруч гримонув вибух. Ударило, обпекло болем і затулило світ…

Лікарям удалося врятувати воїна. Але в його тілі й досі в’їлися осколки.

Про запеклі бої під Гостомелем Олегу нагадує спільна фотокартка з побратимами. Більшості їх уже немає в живих.