За певних обставин кілька тижнів тому познайомилася з однією чарівною старенькою. Ольга Наумівна має 88 років, ясний розум і вроджену шляхетність. За переконаннями, як тепер кажуть, вата 100%, хоча сама – донька репресованого (батько був «зрадником Батьківщини», бо під час Другої світової потрапив у полон, отримав 7 років таборів, але завчасно помер у Лук`янівці). 

Ольга Наумівна мала гарну бухгалтерську кар’єру, усі номенклатурні радощі, шуби з пуми, лікарню «Феофанію» тощо. Набір кліше в голові класичний: СССР рай з кіно «Кубанські козаки», сучасна Україна, Америка і взагалі «Захід» жах (хоча за межами «совка» жодного разу не була), за Збручем «звірі-бендерівці», тощо-тощо. При цьому Ольга Наумівна – зразок толерантності, дружить з сусідкою по дачі активісткою партії «Свобода» Зіною і цілком відкрита до дискусій, розпочинаючи їх лагідним: «Леночка, ну согласитесь, что страна катится в пропасть…»

Якщо на мої аргументи їй бракує власних, вона хитро з’їжджає з теми.

– Ольга Наумовна, ну о каком всеобщем равенстве в СССР вы говорите, если вот у вас был паспорт, а у крестьян не было. Откуда у меня такая информация? От историков, юристов, из документов…

– Леночка, о чем вы говорите, какие документы – при нынешней коррупции, продажных юристах можно написать все, что угодно…

Якщо якусь інформацію Ольга Наумівна зовсім не готова слухати, вона просто інтелігентно її припиняє: «Давайте закроем эту страницу». Я теж не наполягаю, адже у Ольги Наумівни тиск.
І лише раз в ході звичного спокійного обміну думками Ольга Наумівна примружила ще більше свої хворі на катаракту очі й лагідно промовила:

– Леночка, я вас расстреляю!

Одразу пригадалось, як на початку 2014-го ми ще щось намагалися пояснити нашим друзям з Росії. На якісь мої аргументи щодо природної толерантності українців отримала схожу фразу: «Лена, я тебя убью!» Зрозуміло, що вислів чисто умовний, але якщо прогнати за Фрейдом…