Почну з подяки. Щирої. Всім небайдужим українцям, які підтримали мене у боротьбі за пам’ятник 19-тьом диканським селянам-господарям, розстріляним більшовиками 9 травня 1938 року. Я вдячний друзям і незнайомим людям, які відгукнулися на мої публікації, зокрема і в «Грінченко-інформі».

Ваша підтримка, сила преси, а може й справжня диканська містика сотворили чудо. Після інформації про вандалізм, який невідомі вчинили з дубом Мазепи, буквально вранці наступного ж дня деревце… воскресло. І це надприродне диво я зафіксував фотокамерою.

Втім, можливо, то ніяке не чудо. Може, це «підпільний райком» не витримав справжнього шквалу відгуків у соцмережах, після того як люди довідалися про вандалізм у Диканьці.

Може й так…

27 квітня Диканська селищної рада на своєму засіданні втретє вирішувала долю пам’ятника 19-тьом убієнним землякам, за нібито організацію збройного повстання проти радянської влади. Оскільки серед страчених були й люди, які століття тому ініціювали тут посадку дуба Мазепи (його теж знищили комуністи), природно, що пам’ятник пропонували встановити поряд з відновленим деревцем. Посадженим у березні 2017 року. Але за кілька днів до сесії вночі хтось і над цим деревом поглумився. Повторюся: завдячуючи широкому резонансу і зважаючи на суспільне обурення дубок «відродився», акурат перед зібранням селищних депутатів.

Відкриваючи засідання, голова Диканської селищної ради Валерій Товстій згадав-таки про суспільний розголос довкола майбутнього пам’ятника. Потім депутатам зачитали проект рішення, в якому запропонували встановити… два пам’ятники жертвам комуністичного терору. Символічний, на пропозицію музейних працівників, і наш. Саме цей монумент постане біля знаменитої Миколаївської церкви, усипальниці родини Кочубеїв.