На тлі жорстокої війни з’являються твори, що дарують нам віру й надію. Серед них – серія дитячих книжок «Іларія в Литві» української письменниці Ірини Голуб.

П’ятирічна киянка Іларія, рятуючись від жахів війни, разом з мамою переїжджає до Литви. І знаходить не лише прихисток, а й нових друзів, однокласників, відкриває для себе красу литовських міст і містечок, природу та людей, вивчає литовську мову. Ці враження надихають маму Іларії стати письменницею.

«Іларія в Литві» – третя книжка серії. Її авторка як мати відчуває всі переживання та емоції юних переселенців за межами України. Книжка зацікавить і українських, і литовських дітей, бо побачила світ одразу двома мовами. І стала, як зазначають творці, «зізнанням у любові дивовижній країні Литва і неймовірним литовцям».

– Ми були в розпачі, у зневірі, – ділиться Ірина Голуб. – Як і більшість українців, опинилися у невідомості: що очікує на нас в новій країні. Але незважаючи на це, в Іларії як у дитини з’явилися певні враження від Литви, друзів тощо. І вони були такими свіжими, що я вирішила занотувати їх своїй книжці.

– Отже, Іларія стала натхненницею Вашої творчості?

– Вона навіть більше ніж натхненниця. У свої 5 років вона вже вже взяла на себе роль просвітниці. Приносить до школи українські книжки, роздає їх одноліткам, розповідаючи про зміст та захоплюючи їх світом читання.

Іларія розуміє, що перебування в Литві – це не просто тимчасовий притулок. Це час для того, щоб налагодити зв’язки з литовцями, подружитися з ними, побудувати тісні стосунки.

Головна героїня книжок своєї матері вже завоювала серця не лише українців і литовців. Її пригоди захоплюють читачів з різних країн. За приклад справжнього героя для Іларії є її тато Дмитро Савченко. Чотири роки поспіль він самовіддано захищає Україну на фронті, у складі 1-го окремого батальйону «Вовки Да Вінчі».

– У Дмитра особлива любов до Литви, – зізнається Ірина. – Унього тут друзі, і саме він переконав нас перебратися сюди. Дуже тішиться, що Іларія вивчила

Сам Дмитро на фронті написав книжку про легендарного бойового командира Дмитра Коцюбайла та своїх славних побратимів.

– Мене вражає, як він знайшов енергію і час, щоб її створити. Але я знаю, що він дуже мріяв розповісти про батальйон і про Дмитра Коцюбайла. Приєднався до цього батальйону невипадково – завжди був націоналістом і чудово вміє пояснювати мету їхнього формування. Я вважаю, саме це додало йому сили написати цю книжку.