Хтось пхекне: ото мені дата… Та її на одвіркові, ледь не при порозі мітять. А я скажу: це вік. Навіть для людини. У п’ять років уже не дріботиш, уже пробуєш сягнистих кроків. Правда, ще підбігом та підстрибом, але з явним бажанням встигнути за поважними чи й рішучими кроками дорослих.

У цю пору спрагло хочеш про все допитатися, усього звідати, все почути і запізнати. Звідти, з цієї віхової мички потягнуться перші сантиметри тої нитки досвіду, яка за життя ладно змотається у величезний тугий клубок.

Це про людину. А що вже казати про таку вразливу та й загалом тонку сферу нашого олігархічного буття, як преса! Та ще й у сьогочасся рішучих, кардинальних, історичних, знакових і ще там якихось мін-змін-перемін, що оголошуються кожнісінькою новою владою. Коли тривалість життя друкованої періодики та й електронних ЗМІ заледве міряється навіть отими скороминучими п’ятирічками. Що гуторити загуслій агресивній медіасфері видань-одноденок. «Це ж у нас, у нас!»

Тому й з легким почином ладуємо фузеї для святкового залпу: нашому «Грінченко-інформу» нині виповнилося перших 5 років. І відсьогодні маємо не дріботіти, а вже сягнисто крокувати вперед, до нового ювілейного стандарту. Який десятиліттями означено.

Але то, звісно, у наших дерзновенних планах.

А сьогодні оглянемося, як і чим дріботіли, підростали, ставали на міцні, подавали голос.

І найперше, як чемні п’ятилітки, вшануємо батьків наших. Єдинородних і неодмінних.

Все як по писаному: спочатку було Слово.

Слово ректора Київського Грінченкового університету Віктора Огнев’юка. Слово-задум, слово-місія, слово-поклик, слово-запевнення. Те Слово, яке важить премного, бо є Ділом. Так безпосередньою участю, увагою, підтримкою Віктора Олександровича, його розумінням і плеканням народилося це видання. Сформувався його творчий колектив.

Відтоді живемо «Грінченко-інформом». Працюємо. Без указуючого перста згори, без директивних вказівок що і як писати. В атмосфері, де легко дихається, плідно твориться. В атмосфері, яку просто не годен зачаджувати непрофесійністю чи халтурою.

Ще геть юною (мала лише рік) редакція набула поважного статусу навчально-виробничої майстерні в новоствореному Інституті журналістики Грінченкового університету. Себто, окрім свого звичного прямого медійного призначення, стала одним із університетських центрів компетенцій, в якому вчорашні журналісти взяли на себе відповідальність творчих наставників журналістської студентської молоді.

Нині доробку видання – близько 6-ти тисяч публікацій. Десятки жанрів (деякі просто реанімовано) – від заміток до повновагих нарисів і статей. І це творять не лише маститі журналістські пера: майже 90 відсотків оприлюдненого – матеріали студентів.

Уже четверте покоління студентської редколегії наповнює публікаціями свою власну молодіжну рубрику «TEEN-TEAM». І то такими матеріалами, які зроблять честь багатьом «розкрученим» та «обренденим» виданням.

Два роки тому ми озвалися до читачів і англійською. Рубрикою «FICTION/OPINION COLUMN», яку наповнюють авторськими журналістськими матеріалами студенти під керівництвом доцента кафедри видавничої справи Олега Харченка.

Маємо і своїх активних дописувачів у регіонах: Полтаві, Одесі, Хмельницькому, Чернігові, Черкасах, Тернополі, Чернівцях.

Читачів наших уже рахуємо на мільйони. І не лише в Україні милій. Статистика відвідувань нашого видання висвітлює десятки країн практично на всіх континентах.

П’ять років. ЛИШЕНЬ й УЖЕ.

Наші перші студентські дописувачі – нині ВЖЕ знані в Україні журналісти. Але саме в архівах «Грінченко-інформу» – їхні журналістські прем’єри, перші кроки, зернини їхнього виростання. Цю скарбівню не знеціниш.

Ми в одній дружній Грінченківській робітні. Відчуваємо живодайне тепло одне одного. Навіть дистанційно. Це міцнить сили. Це множить снагу. Це окрилює. Це заохочує творчо розвиватися, рости, бути в епіцентрі подій, не грішити непростимим гріхом проти Правди, бути вірним Чину Істини, міцно тримати Зброю Світла.

І вчити. Неложними вустами боронити цей скарб живодайний.

З першою віковою засічкою, рідний «Грінченко-інформе»! Дякуємо, що Ви з нами, дорогі наші автори, наші читачі! Честь Вам, наші вихованці!

П’ять років. На Життя!