– Якщо інформація – бізнес, то давайте говорити, що під час війни кожен бізнес має бути відповідальним, – заявила в Укрінформі голова Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення Ольга Герасим’юк під час круглого столу «Роль українських медіа в протидії дезінформації та інформаційним маніпуляціям під час війни».

Представники влади спільно з фахівцями українського медіапростору прилюдно шукали рішення, які б удосконалили механізми протидії фейковій інформації. Серед основних проблем, які стоять на заваді, – клікбейтність, слабка комунікація між владою і журналістами, псевдоексперти, використання російських джерел інформації і недовіра до офіційних, недостатній рівень освіти серед медійників, тиражування неправдивих наративів соціальними мережами.

Особливу увагу учасники круглого столу зосередили на проблемних вузлах співпраці між соціальними мережами і медіа. Одна частина спікерів виступила за традиційну стратегію, зазначивши, що медіа не мають ідентифікувати себе через «TikTok» чи «Telegram». Як заявив голова комітету Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики Микита Потураєв, наші медіа «перетворюють себе на філіал соцмереж».

Рішуче не погодився з такою думкою керівник Центру протидії дезінформації РНБО Андрій Коваленко. Наголосив, що медіа мають передовсім реагувати на запити суспільства.

Конкретні приклади дезінформації у новинах, оприлюднених у соцмережах і на сторінках українських медіа, наводила експертка з перевірки фактів «StopFake», освітньої платформи ГО «Центр медіареформи», Оксана Полулях. Констатуючи сумний факт: російські наративи і дезінформація досить часто перекочовують у наш медіапростір.

Підсумовуючи дискусію, модератор зустрічі, член Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, правник Олександр Бурмагін наголосив: протидія дезінформації, ворожим фейкам стане справді ефективною, якщо наші медіа самоорганізуються і не зневажатимуть системне саморегулювання.

Йдеться, звісно, про ясне усвідомлення кожним нашим медійним колективом, що публічне слово, публічна інформація, тим паче в умовах війни, справді «много важать»: можуть зміцнювати, а можуть і руйнувати, можуть боронити, а можуть убивати.