Українці відкриваються світові, а світ відкриває для себе Україну. Наші вишиванки сьогодні такі ж популярні, як одяг «від Армані». Але. Ми пишаємось своєю країною, проте жити хочемо в Європі чи за Океаном. Чому? Про це говоримо з журналістами за фахом, випускниками Київського університету імені Бориса Грінченка.

Анастасія ЛУЗЯ нині живе у Фінляндії.

– По-перше, це батьківщина мого чоловіка, там у нього перспективна робота, – пояснює Анастасія. – Тож коли постало питання де буде наш дім, ми не сумнівалися. Я обожнюю Україну, тут мої родичі, друзі, за якими сумую. У Фінляндії – високий рівень життя, хороша зарплата. І головне – я  відчуваю, що потрібна цій державі. Попри свій нинішній статус. Тут безкоштовні курси фінської, державна підтримка адаптації іноземців. Навіть якщо ти працюєш в «Макдональдзі», тобі вистачає заробітку на прожиття. Тут взагалі на існує поняття – малозабезпечені. У Фінляндії всесилля закону: неможливо нікого підкупити. Якщо тебе хтось образив, він не уникне відповідальності.

– Ви живете в Гельсінкі. Чим відрізняється фінська столиця від української?

–  Про рівень життя можна й не говорити. Але давайте про те, що впадає в око: відсутність стихійної реклами, мінімальна кількість різних плакатів, щитів і написів. У Києві вони повсюди: реклама нав’язлива, засмічує столичний простір. У тутешніх підземних переходах, звісно, нема «бабусь» з  розкладками спідньої білизни і «дядьків» із батарейками для ліхтариків. Я вже мовчу про громадський транспорт – пошарпаний у Києві і модерний, новенький, зручний для користування  там.

–  Що розкажеш про звички людей, про побутову культуру українців і фінів?

– У фінів нема потягу до розкошів. Це перше, що їх характеризує. Більшість користається автівками середнього класу. Ніхто не «жене понти», не намагається похизуватися перед оточуючими дорогим айфоном. Ніхто нікуди не поспішає. У Фінляндії немає «совка»,  ні в архітектурі, ні в облаштування квартир, ні в головах людей. Усе сучасне, світле і чисте. Немає поняття «голодного краю», «халяви». Тут тебе ніхто не затопче в черзі за знижками.

–  Бачила навчальні заклади Гельсінкі? Які враження?

– У Фінляндії до університетів вступає не так багато молоді. Більшість отримують освіту у професійних школах або на курсах. Тут продумана освіта для практичного застосування в майбутньому, для душі, якщо можна так висловитися, а не тому, що потрібно отримати «вишку», бо на роботу не візьмуть… Говорити і порівнювати можна довго, але я сказала про те, що першим спало на думку. Звісно, переваг розвинутої, заможної Фінляндії перед Україною не злічити. Але Україна – в серці. І до неї часом хочеться «пішки йти»…

Анастасія ТУРЖАНСЬКА живе в Німеччині

– Просто хотіла побачити світ, – розповідає Анастасія, – вивчити нову для мене мову. Відчувала азарт до незвичного, чогось абсолютно нового. Чесно кажучи, сподівалася, що Німеччина блищатиме чистотою. Але – ні. Там теж – усяк буває. Німці зовсім не схожі на українців. Їм притаманна прагматичність, консервативність і педантичність.

– В місті, де ти живеш, багато українців?

– Я живу в Ганновері. Знайома з українцями, росіянами. Зараз у Німеччині гостра проблема з іноземцями, точніше з біженцями, що зачепило і мене. Німеччина нині буквально переповнена вихідцями з інших країн: турки, евреї, росіяни, українці. І прибульцями з Близького Сходу, особливо сирійцями.

– Як громадяни  країни реагують на іноземців?

– М’яко кажучи, критично. У Німеччині досить великі податки. Ті, хто отримує статус біженця,  офіційно не працюють. Маємо прояви  хуліганства, грабіжництва, насильства. Це ви й самі знаєте зі ЗМІ. Я поїхала до Німеччини за програмою, яка передбачає  допомогу  у вивченні німецької на мовних курсах. Такі школи, мовні заклади переповнені біженцями: вони навчаються безкоштовно, але вартість курсу на кожного слухача 390 євро.  Тому німцям, зважаючи на їхню педантичність, не подобається таке витрачання  податків.

– То вистачило тобі місця на мовних курсах?

– Я змогла забронювати навчання лише на січень 2017 року. Німеччина дуже красива країна і якщо порівнювати з Україною, то тут високий рівень життя. А з біженцями – гадаю, це тимчасові проблеми. Сподіваюся, що і проблеми в Україні теж скоро закінчаться, що через деякий час наші громадяни перестануть їздити до інших країн у пошуках заробітків і кращого життя.

Українці – працелюбний, гостинний та неймовірно добрий народ, який хоче жити у власній державі. Поки що статистика виїздів за кордон геть невтішна. За різними даними, щороку з України виїздять від 2 до 7 млн. громадян. Серед них дуже багато молоді. Я їх розумію, вони хочуть жити достойно сьогодні, а не завтра. У нас навіть рахунки за комунальні послуги більші, ніж мінімальна заробітна плата. А що ж говорити про інші потреби?  Середньостатистична родина не може дозволити собі повноцінний відпочинок  хоча б раз на рік. І найбільше потерпає молодь, бо нам складно з пошуком роботи, у нас, найчастіше, мінімальні зарплати.  Звичайно,  вибір кожного де і коли починати своє доросле життя. Але починати його не обов’язково з  мрій про багатство. Головне, щоб поруч були  люди,  які роблять вас.