Поділ. Поволі роззираюсь, крокую закіптюженими вулицями історичного шматочка української столиці. Ось дореволюційна будівля вп’ялася своїми рідними порепаними стінами у фундамент скамянілого, бетонного та скляного Києва. Екстерєр сього будинку радше нагадував мерця з поезії Шевченка «За байраком байрак…», він так само «замовк, зажуривсь і на спис похиливсь».

Забиті вікна, поблякла фарба, тьмяна цегла – лише мала частка того, що поривалося крізь нетрі холодної садиби, збудованої далекого 1893 року. Відполірована табличка промовистим текстом нагадувала: «…охороняється державою, пошкодження карається законом».

Сусідня, дещо вища будівля постала теж давно, ще у 1908 році. Нині покраяна, пошматована, розмальована химерними літерами «київського живопису» та рясно обвішана рекламним непотребом. Справді, навіщо столиці східноєвропейської держави вишукані готичні будинки? Ті, що делікатно розпласталися попід київськими пагорбами на Подолі, вишукано оздобившись щипцями-вімперґами (архітектурний елемент готичного стилю над віконними отворами), стрілчастими біфоріями (спарені аркові вікна чи прорізи, розділені колонкою так, що суміжні арки спираються на капітель колонки) та аркатурним поясом (стрічка опертих на кронштейни маленьких глухих арок у вигляді фризу або поясу під карнизом).Усе це зважаючи на сьогоднішні реалії – дешевий непотріб, геть затісний для розважальних залів, торговельних комплексів, величавих кінотеатрів, фонтанів – справжнього реалізму мізерності людських бажань. Сьогодні головна архітектурна принада столиці – дебелі ТРЦ, що тішать владу і містян. Та й власників-підприємців, точніше – їхні гаманці…

Тільки вітер сумно завиває над столітньою пам`яткою архітектури, і над сотнями інших нещасних, що чекають свого судного погибельного вироку.

Минаю цей цвинтарний квартал старосвітських будівель, неспішно крокую до Житнього ринку: звідти поволі оживає атмосфера метушливого міста. Пробираюся повз густі ярмаркові «хащі» ще запашних, але вже неживих ялинок. Зелені красуні показово розпростерлися перед очима заклопотаних містян.

Пірнаю в ринковий гамір. В атмосферу торгу, в руханку людського натовпу. Війнуло міцним дихом кави і чаю, за клубами пари шурхотіли та ґелґотіли групки людей – метушливо купували яскраві дурнички, кольорові листівки, химерний, а часом і кострубатий одяг… Одне слово – барахолка.

26 грудня тут розгорнули мініатюрний ярмарок «Подільський Шук». Щомісячну зустріч прихильників старовини, сусідів та друзів Подолу. У напівтемному приміщені Житнього ринку запалили свічки. Мерехтливими вогниками вони протинали туманну завісу торжка.

Ковтнувши гарячого чаю, сумлінно втуплююся у декілька бокових стендів, опісля бреду до столів з яскравими листівками, сувенірами, мапами… Навіть візерунчасте печиво тут вирізнялося білосніжною глазурю. За столами отаборилися волонтери громадської організації, яка переймається збереженням і дослідженням культурних та архітектурних памяток столиці.

«Мапа Реновації» – ініціатива небайдужих мешканців Києва, які разом з іншими активістами встигли заявити про себе, боронячи від новітніх геростратів знамениту будівлю «Квіти України»: 12 липня 2021 року вони завадили демонтувати головний фасад цієї модерністичної споруди. Її власник заповзявся було провести реконструкцію на свій копил – перепрофілювати під офісний центр із надбудовою та підземним паркінгом. Навіть устиг зрізати 30-тирічний виноград, який заплітав чільний фасад будинку.

Тоді міністр культури України Олександр Ткаченко у фейсбуці підтримав оборонців будинку, а вже 3 серпня Департамент охорони культурної спадщини КМДА вніс будівлю «Квіти України» до Переліку об’єктів культурної спадщини Києва.

– Забудовник подав судовий позов, – розповідають ініціатори збереження будинку «Квіти України». – І проти нас, і про скасування статусу пам`ятки.

Того ярмаркового дня, розгорнувши свій стенд, активісти збирали пожертви. Для вельми потрібної справи. Долучився і я до цього своїм внеском. Розкладені на столі наліпки, дрібка чаю у пакетиках, смаколики у формі квіточок та промовисті гасла «Я з квітами»… Світлі промінчики небайдужості до неоціненної справи збереження культурних пам`яток Києва. Промінчики як зогрівають надією.

– Ми подали зустрічний позов проти забудовника, – повідала активістка. – Щоб одібрали у нього землю. І позов про самоуправство та спроби руйнування фасаду пам`ятки. Збираємо кошти на юристів, щоб захистити будівлю.

Слухав і згадував ще одну тогорічну історію. Як літала сокира київського герострата над давніми кварталами столиці. Немов Ірина Верещук зі своєю зеленою парасолькою над мостом Кличка. Та сокира знала що шукала: її убивче лезо замахнулося над модерністським басейном та водолазною шахтою Воскресенки, над історичним будинком Уткіна на вулиці Симона Петлюри, над довоєнною будівлею на Либідській… Пекучі руїни культурної спадщини Києва, їм, на лихо, «несть числа»…

… Біля стенду ініціативи «Мапа Реновації» активісти клопоталися зі збором підписів в оборону архітектурних пам`яток Києва. Готують звернення до корпорації «ROSHEN» – щодо дбайливої реставрації Палацу культури імені Корольова. І до Департаменту охорони культурної спадщини КМДА – з настійним проханням проінспектуватистан історичної будівлі на Верхньому Валу, 4. Офіційно звернулися і до міської прокуратури – захистити садибу Барбана на Обсерваторній, 6.

– Спершу, – пояснюють, – ми досліджували покинуті будівлі лише одного столичного району – Шевченківського. А тепер звернули увагу і на стару забудову Подолу. Вже склали свій перелік усіх давніх будівель Подільського району. Їх зараз вивчають наші колеги-активісти.

На сайті проєкту довідуємося: лише у Шевченківському районі Києва, за офіційними даними, 72 покинуті будівлі. І те, що особливо насторожує: за увесь час експедицій та досліджень команда проєкту «Мапа Реновації» нарахувала 227 старих і «проблемних» будівель, із них 66 – пам`ятки архітектури.

Торік «Мапа Реновації» розрослася, зміцніла. Активістів загартували події – строкаті, часто неординарні та й не завжди безпечні. Вони змусили оборонятися, укріплятися, діяти. Усе за класиком: «Борітеся-поборете!..»

Зусиллями організації торік отримали охоронні статуси: садиба Дмитрієва, особняк Баккалинського, «Квіти України», будинок Осипа Родіна… Волонтери встигли запустити навчальний курс та дослідження закутків архітектурної перлини столиці під назвою «На пошуки закинутого Подолу».

Також «Мапа Реновації» зняла освітній фільм «Фон має значення» про цінність фонової забудови.

У давніх лабіринтах української столиці, вдивляюсь в архітектурне багатствоїї історичного та культурного надбання, всотую самобутню енергетику унікальної урбаністики. Хай навіть те «всотування» часто нагадує режим пасивного курця ядучого міського смогу.

Видатний мислитель Юрій Шевельов визначав трьох страшних ворогів українського відродження: «Москва, український провінціалізм і комплекс Кочубеївщини». Москва — тут усе зрозуміло, Кочубеївщина — то вже рецидиви підступності земляків щодо становлення своєї держави, а от український провінціалізм – це ота маніакальна жага до аморфного несмаку. До «голохвостівщини» столичних помпезних ТРЦ із засиллям іншомовних вивісок.

Цих архітектурних колосів доречно порівняти із середньовічними фортифікаційними спорудами, чиї отвори-бійниці мали нагнітати у випадкових подорожніх шанобливий страх. Блискуча обгортка дешевого непотребу, яка, на думку нинішніх столичних «акул бізнесу», не обтяжених пізнаннями істинної архітектурної краси, є окрасою-символом культурного нашарування європейського міста.

Чи убереже давня столиця України своє самобутнє архітектурне обличчя, свою неповторність? Питання риторичне. Поки що стихійне будівництво творить у середмісті кладовище історичної забудови. Її щиро відспівує непідкупне чиновництво. І ділки без совісті, роду і племені гострять ножі для чергових убивчих «реставраційних» робіт. Щоб на новітніх руїнах матеріальної історії міста викохати архітектурних монстрів.

Вибір за нами.