Хтось колись образно висловився, що ДНК українця вишите червоними та чорними нитками. Маючи на увазі традиційні барви нашої вишивки і, звісно ж, біологічну значущість самого ДНК, який несе в собі інформацію поколінь і фактично є кодом нації. У багатьох країнах світу вже створюються спеціальні ДНК-бази. Україна теж зробила важливий крок для приєднання до всесвітнього реєстру ДНК.

Верховна Рада України ухвалила Закон про державну реєстрацію геномної інформації людини. Єдиний реєстр ДНК-даних потрібен для розкриття і профілактики тяжких злочинів, встановлення особи правопорушника, розшуку зниклих безвісти. У Міністерстві внутрішніх справ України наголосили: такі ДНК-бази давно існують закордоном та допомагають у роботі експертам-криміналістам. Власником бази буде МВС України, адміністратором – його, міністерства, Державний науково-дослідний експертно-криміналістичний центр. Інформація зберігатиметься у базі протягом 75 років. Використати її зможуть керівники прокуратур, слідчі та прокурори, співробітники Інтерполу в Україні, уповноважені особи оперативних підрозділів.

До ДНК-бази обов’язково вноситимуть дані людей, котрі вчинили суспільно небезпечні діяння або злочини: проти основ національної безпеки України; життя, здоров’я, волі, честі, гідності, статевої свободи та статевої недоторканості особи; власності, громадської безпеки; у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їхніх аналогів або прекурсорів; проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку.

Дезоксирибонуклеїнова кислота (ДНК) – один із двох типів природних нуклеїнових кислот, забезпечує зберігання, передачу з покоління в покоління і реалізацію генетичної програми розвитку й функціонування живих організмів. Структуру ДНК розшифровано в 1953 році молекулярними біологами – британцями Френсісом Кріком, Морісом Вілкінсом та американцем Джеймсом Ватсоном. І це чи не найбільше досягнення біоінформатики знаменувло поворотний момент в історії біології. За видатний внесок у це відкриття його авторів 1962 року вшанували Нобелівською премією.

Створення української ДНК-бази – це, насамперед, питання безпеки кожного з нас. І не лише з точки зору криміналістики. Новація допоможе виявляти чимало захворювань. Діагностування недуги на ранній стадії, виявлення надійних маркерів і розробка корисних методів зцілення буде ключем до управління цим процесом.

Є у ДНК-бази і значна кількість противників: їхні обурення часто стрічаємо у соцмережах. Головний аргумент – охорона персональних даних. Відтак збирання такої специфічної інформації вважають втручанням держави у приватне життя людини. Тому щодо нового закону українці справедливо чекають детального правового тлумачення і його норм, і діяльності відповідальних за цю базу підрозділів. Передовсім – про гарантії надійного захисту інформації.

ДНК-бази вже створено у США, Польщі, Німеччині, Великій Британії. Прикладом вільних баз даних із інформацією про нуклеотидні послідовності є «Gen Bank», «DDBJ» (DNA Data Bank of Japan) та «ENA» (European Nucleotide Archive).

Для прикладу,  комплексна база даних «Gen Bank» містить загальнодоступні послідовності нуклеотидів для 420 тис. офіційно описаних видів. Цей ресурс спочатку називався «Los Alamos Sequence Database» і був концептуалізований у 1979 році Волтером Ґоудом, фізиком-ядерником і піонером у галузі біоінформатики в Лос-Аламоській національній лабораторії (LANL). Починаючи з 1981 року база даних підтримується Національним центром біотехнологічної інформації США (NCBI), що входить до складу національних інститутів здоров’я та доступний на безоплатній основі дослідникам усього світу.

«Gen Bank» отримує та поєднує дані багатьох лабораторій для більш ніж 100 тис. різних організмів. І щоденно обмінюється даними з Європейським архівом нуклеотидів (ENA) та Банком даних ДНК Японії (DDBJ). Ця багатюща інформація вже допомогла розкрити тисячі злочинів, детально дослідити багато захворювань, створити медичні препарати нового покоління.