Берег спокійної річки, який з одного та іншого боку стережуть сильні та трохи байдужі дерева-охоронці. Тиша стала б фортецею для природи, але невгамовне птаство намагається заглушити її, знищити, боротися, мов із вітряками. Там поле з колосками золотіє аж до початку похмурого лісочка чи гаю, який постав кордоном… А далі… Чи то струмок вийшов з берегів, чи, може, болітце розтяглося посередині? І в цій воді сумне гілля намагається розібрати власне відображення, але марно…

Це початкові кадри фільму «Інший Чорнобиль», який змінює уявлення про це місто, розвіює ману, вплітає все нові й нові факти, мов дівчина квіти у розкішне русяве волосся…

Більшість характеризує Чорнобиль як трагедію не лише для України – для всього світу. Місто, чиє ім’я лягло на свідомості мільйонів пекельним пругом пожирателя життів, винуватця сліз, горя, смутку… А колись же воно жвавенько юрмилося вулицями, величалося старими і новими архітектурними перлинами, жило, раділо, сумувало, спілкувалося…

Чорнобильська катастрофа поставила свинцеву загату на цій повноводій історії міста. Але фільм «Інший Чорнобиль» мовби наповнює багатоголоссям це нинішнє безлюддя чорнобильських садиб, вулиць, скверів, повертає нас у його первозданність, у велелюдну автентику. Режисер картини Андрій МИХАЙЛИК розкаже про деякі деталі, які допоможуть не просто вникнути в сенс, а прожити, відчути кожну секунду. Від кадрів з неприборканою природою тече кінострічка до кадрів з гучним потоком автівок, до людського натовпу. Старі та загадкові, напіврозвалені, в обіймах моху та кущів стоять похмурі будівлі. Рядком виструнчилися зелені деревцята, готові зустрічати перехожого, мов почесна варта.

– Андрію Костянтиновичу, контрастність пронизує Вашу кінокартину, наче нитка полотно. Цей прийом так влучно відображає всю двоїсту натуру Чорнобиля.

– Ми й справді використовували контрасти, для того щоб привернути увагу глядача. Бо так і в житті: коли є певний контраст, ти можеш відчути, що це добре, а це погано.

…На екрані з’являються ті, хто щиро і не без гіркої сльози згадує своє дитинство та молодість, які пробігли вітерцем тут, у рідному місті. Вони говорять, говорять, запинаються, щось додають, знову запинаються, усміхаються, плачуть… Без застороги відпускають свої емоції з клітки пам’яті. Та чи легко було творцям фільму вивести своїх героїв на таку одвертість?

Андрій Михайлик зізнається – для чорнобилян (саме так, наголошує, чорнобилянами, а не чорнобильцями, вони йменують себе з прадавніх часів) тема спогадів про рідне місто болісна, і водночас… приємна. Для них це, мабуть, чи не найдорожчі спомини, тому так охоче занурювалися у їхнє тепло.

Очевидно, що творці фільму й самі переживають кожну сльозинку, біль, смуток, щастя своїх героїв.

– Є фільми, які варто дивитися підготовленому глядачу, адже вони вимагають прискіпливого розуміння дійсності. Є й такі, що називаються «для відпочинку». А якій аудиторії Ви порадили б цю стрічку?

– Хотілося б, аби цей фільм переглянула найперше молодь.

– Важко творилася картина?

– Насправді працювати було дуже легко. По-перше, багато років займаюся цією справою. А, по-друге, відчував, що поруч зі мною команда професіоналів. Ідея фільму належить Анатолію Артеменку, чорнобилянину. Світ побачив «Інший Чорнобиль» очима кіноператора Олега Маловіцького. Музику і неповторну звукову атмосферу створювала Оксана Бут і гурт «Буття». Авторський текст читав, на жаль, вже покійний народний артист України Валентин Шестопалов… Всі працювали піднесено. І на знімальному майданчику, і в студії під час монтажу виникали різні імпровізи та ідеї. Пам’ятаю, як разом з відеоінженером Вадимом Удимовичем кілька годин сиділи і шукали звук, де «булькнуло» болото. Коли знайшли, то таке задоволення отримали, хоча, у фільмі, це мить, дрібничка.

І фільм стає вряд з іншими: одні криком кричать про горе ночі, інші документально відображають ті страшні події, а треті проводять розслідування, бо прагнуть дізнатися, чому так сталося, хто це допустив. Але «Інший Чорнобиль» їм зовсім не до пари, бо не прагне вкотре нагадати про 26 квітня, зате прагне донести кожну мить життя до та після вибуху.

– Чому виникла ідея висвітлити Чорнобиль саме так? Що це місто означає для Вас?

– На жаль, на значення культури та духовної спадщини систематично не звертають увагу, а, на мій погляд, це є основа. Може б, і тієї катастрофи не було, якби панувала технологічна культура, якби все виконували належним чином. У мене чомусь перші асоціації при слові Чорнобиль – в уяві постає Іллінська церква…

– У фільмі Ви наголошуєте: життя Чорнобиля не раз розколювалося навпіл: до та після ІІ Світової війни, до та після техногенної катастрофи… Але світлим контрастом дзвеніла надією думка чорнобилян про те, що їхнє місто знову оживе, встане, огляне свої володіння, прикличе своїх людей, відкриє радісно двері туристам… Ви вірите у це?

– Як сказали герої фільму, нині про це важко сказати. Сподівання на те, що місто відродиться, у чорнобилян є. Але я намагався цю думку донести на образному рівні: погляд на Чорнобиль – це певною мірою погляд на Україну, бо вона теж падала і все одно вставала. Попри все…