Хоча у чемпіонаті Полтавщини 17-річний Сергій Савелій був другим, в дальшому житті чимало разів ставав першим. Коментував перший матч 1-го чемпіонату незалежної України з футболу: «Чорноморець» – «Карпати», разом з колегою Сергієм Лифарем 12 лютого 1994 року провів з норвезького Ліллехаммера перший прямий репортаж з Олімпійських ігор. І першим серед українських спортивних журналістів здобув нагороду AIPS (Міжнародної асоціації спортивної преси) – за роботу на 10 Олімпіадах. Цей фактаж легко «нагуглити» самій. Та хіба замінить суха статистика Всемережжя живого спілкування з Метром української спортивної журналістики?

За словами пана Сергія, підготовка спортивних матеріалів вимагає від журналіста глибоких знань про спорт, швидкої реакції, творчого підходу, вміння привернути увагу читача. Важливо акцентувати значення події, про яку йдеться, використовувати цікаві факти, цитати, аналогії, жарти. Відчувати різницю між короткими та розгорнутими спортивними репортажами. Як зізнався Метр, до короткого репортажу можна готуватися не надто ретельно, достатньо зібрати основну інформацію про подію. Зате розлогий репортаж вдається тим, хто не лінується добре підготуватися, бо необхідно детально описати хід матчу, атмосферу на стадіоні, емоції гравців та вболівальників. Цей формат дозволяє почуватися розкутішим і, звісно, творити, навіть «інколи домислювати трішечки». Ясна річ, якщо це не суперечить об’єктивності.

– Творити спортивні репортажі – це труд, який вимагає від журналіста не тільки професіоналізму, але й любові до спорту, – зауважив Сергій Савелій, і закликав молодих колег не боятися експериментувати, вчитися від кращих та вдосконалювати майстерність.

Сергій Савелій поділився думками про сучасний стан українського футболу. В чемпіонаті маємо неочікуваних лідерів – «Кривбас» та «Полісся». Таку ситуацію пояснює жартома: можливо команди бояться грати з «Поліссям», бо цей футбольний клуб активно підтримує Олександр Усик, навіть має персональну клубну футболку з номером 17. І хоча не виходить на поле в складі команди, але до суперника житомирян «може вийти десь за полем».

Іменитий спортивний журналіст наголосив: тим, хто має намір працювати у цій медійній галузі, потрібно бути універсалами, бо у нас не може бути стільки журналістів, скільки є видів спорту. Треба фахово висвітлювати різні види спорту. Наприклад, на Олімпійських іграх українські спортсмени змагаються у багатьох видах спорту і забезпечити для кожного з них «свого» спортивного коментатора просто нереально.

Безумовно, трапляються й казуси – про це Метр розповідає охоче, з гумором і навіть іронічно до себе. На Олімпіаді в Атланті 1996 року пан Сергій мав коментувати бейсбол, який навіч бачив удома лише раз, випадково опинившись на матчі. Відтоді пам’ятав лише частий крик арбітра: «Страйк!». Отак, згадуючи той матч зі «страйком», і відбув непростий ефір.

– Коментувати незнайомі види спорту – це великий виклик, але й велика можливість для спортивного журналіста, – вважає Сергій Савелій.

І проілюстрував цю думку, порівнявши чоловічий та жіночий керлінг. Не випадково керлінг називають «шахами на льоду», бо ця гра вимагає розуму, тактики та холоднокровності. Але для спортивного коментатора Сергія Савелія жіночий керлінг завжди був цікавішим, видовищнішим: жінки, мовляв, не стримують емоцій – криком, вереском підганяють той камінь. І ця емоційність передається в ефір, глядачам. Чоловіки ж у цій грі зазвичай спокійні, навіть вальяжні.

Коментатор зізнався: завжди прагнув учитися, освоювати нове, адаптуватися до ситуації та знайти щось цікаве для своїх глядачів та слухачів. Каже: спортивну журналістику не можна не любити, бо вона дає можливість бачити різні види спорту, спілкуватися з різними людьми, відчувати різні емоції. Додав, що важливо бездоганно володіти не лише українською мовою, а й вільно знати англійську, щоб фахово коментувати міжнародні змагання. Втім спортивна журналістика – це не тільки репортажі з матчів, а й аналіз, інтерв’ю, портрети, історії, які вимагають від журналіста глибоких знань і професіоналізму. На думку пана Сергія, «це аксіома, яку не треба «гуглити», а треба вчити».

– Чи не найважчі інтерв’ю – зі спортсменами, – щиро зізнається Метр спортивної журналістики. – Вони часто бувають «зажаті», особливо футболісти. Потрібно готуватися до розмови, знати про спортсмена щось цікаве, але не неприємне, і не ставити запитання, які можуть його образити або збентежити. Обов’язково намагатися викликати трохи розкутості, щоб було більше контакту.

Поділився пан Сергій і спогадами про спілкування з російськими колегами, яких стрічав на різних спортивних заходах у багатьох країнах:

– Відчував з боку росіян певне зверхнє і недоброзичливе ставлення до українських журналістів, котрі вели репортажі українською мовою. Пригадую, як російський коментатор Сєргєй Чєскідов, колишній фігурист, хизувався своїм мобільним телефоном і показував фото власного будинку в Підмосков’ї, намагаючись так показати свою перевагу над іншими. Інший, Дмітрій Губєрнієв, також виказував у спілкуванні свою зверхність до українських журналістів.

Проте, як зазначив Сергій Савелій, не всі російські колеги були такими, були й «нормальні стосунки» з тими, хто не виказував агресії чи неповаги. Лише добрі згадки виніс із спілкування з балтійськими і білоруськими колегами. Бувало, що вони допомагали і підтримували. Хоча білоруси зазвичай вели репортажі російською. Лише раз, 2006 року наш Метр з приємним подивом почув, як білоруський колега коментує в ефір білоруською мовою.

Сергій Савелій – журналіст багатогранний. Бо й людина, наділена багатою душею, яка вміє цінувати життєву красу. Любить пісню. Пише вірші. Ось один із них – справжній спортивний телерепортаж про своє життя:

Запитав у дитинства: як жилося зі мною
у полтавській сільській стороні?
Де виблискують сріблом спориші із росою
і де мама тихенько шептала мені:

«Прокидайся, синок, вже пора йди до школи,
бо Кіндратівна знову поставить в куток…
… А у пам’яті миті розіслалися полем
і розкручує час подієвий клубок…

Запитав і у юності: як жилося зі мною?
Чи зігрілась вона у солдатській шинелі,
Чи не лячно було їй до рук брати зброю,
там, де служба і світ — просто дві паралелі?

Хай і молодість скаже: а як їй було
пізнавати щасливе потрійне батьківство?
Де все інше — важливе, та все-таки тло,
два синочки і донька — яскравеє дійство!..

Зрілість теж не мовчи! Ти скажи, як тобі
підкорились складні олімпійські маршрути
з континентів, країн і небесних орбіт?
З перемог і поразок, достатку і скрути.

Ліллехаммер, Атланта, Нагано й Сідней,
Солт-Лейк-Сіті, Афіни, Пекін і Турин,
І Ванкувер, і Лондон — Олімп, апогей,
Час відстукував дати, немов тамбурин…

… Запитаю у ста…, ні, напевно, не буду,
Бо її ще нема, не на часі вона,
У мені щось ще є, ще потрібний я людям,
Тож криницю життя дочерпаю до дна…