Досі не сходить з екранів телевізорів та соціальних мереж «незручне» запитання Президентові України Володимиру Зеленському, яке поставила кореспондентка «5-го каналу». Президент подякував їй «за виступ», а публіка в залежності від політичних симпатій та антипатій розділилася на тих, хто назвав журналістку «обличчям свободи слова» і тих, хто вважає її спіч мірилом непрофесіоналізму та заангажованості. Тут я аж ніяк не хочу вдаватися в суперечки, тим паче продовжувати цю тему. Бо насправді перед Україною стоять набагато серйозніші виклики, ніж партійні суперечки за участі журналістів.

Незаслужено малопоміченим видався голос знаної медіаманеджерки Валерїї Іваненко. Нещодавно у соцмережах вона значно глибше поставила питання про непрофесіоналізм або… відверту зраду інтересів держави – на прикладі вітчизняного інформаційного мовлення, зокрема стосовно поширення інформації про Україну в світі. Пані Валерія висловлює припущення, що Суспільне телерадіомовлення України під час війни мало би відігравати значно потужнішу роль як в Україні, так і за її межами. Але, попри шалений запит на інформацію з України, рейтинг Суспільного мовника залишається вкрай низьким.

Від себе додам, що свого часу разом із іншими колегами-телевізійниками я застерігав проти злиття в одній організації двох, на перший погляд, схожих, але таких відмінних інституцій, як радіо й телебачення. Ми тоді пропонували уторити дві автономні структури: Суспільне радіо й Суспільне телебачення. Щоб зберегти кращі традиції, набуті попередниками, та зосередитися на якісному розвиткові, оновленні обох сфер.

За словами Валерії Іваненко, « ще задовго до широкомасштабного вторгнення росії в Україну фахівці били на сполох, попереджаючи про важливість уважного ставлення до інформаційного забезпечення, як одного з ключових у справі безпеки Держави. Але на десятки звернень в установи, прямим призначенням яких є питання саме інформаційної безпеки, відповіді надавали якісь абсолютно не фахові…».

Автор наводить і приклад такої нефах ості: російська федерація зарані відновила своє радіомовлення, яке покрило сигналом пропагандистських програм не лишень всю територію України, алей Європу. Натомість Україна… з 1 січня 2023 року припинила своє середньохвильове мовлення. Це при тому, що наші найближчі сусіди Польща, Румунія, Угорщина, країни Балтії, а також Німеччина, Англія, Франція, США, Китай, Індія продовжують у великих обсягах вести радіомовлення на середніх хвилях.

Таким чином, Україна, яка донедавна мала потужну технічну базу, що дозволяла вести на середніх хвилях мовлення на всю Європу, країни Середземномор’я та Близького Сходу, добровільно позбулася такої можливості. Така ж доля спіткала і короткохвильове мовлення. Отже, ті, хто відповідають в Україні за радіомовлення, фактично проігнорували ключові норми «Стратегії інформаційної безпеки», затверджену Президентом України 28 грудня 2021 року.

Валерія Іваненко наголошує: «Ми нарешті маємо усвідомити, що під час великої війни навіть повернення захоплених територій не гарантує цілковиту і якісну реінтеграцію населення, якщо громадяни на цих територіях тривалий час піддавалися російській інформаційній експансії».

Не знаю, зумисні згадані дії вітчизняних чиновників чи ні, але під час війни, коли кожен бойовий снаряд на вагу золота, таке нехтування «інформаційною зброєю» викликає як мінімум занепокоєння. І мимоволі виникає питання: чи не є це результатом підривної дії російської агентури, яка безперешкодно діяла в Україні особливо за часів правління режиму В. Януковича і, на жаль, шкодить дотепер?

В результаті, як зазначає В. Іваненко, маємо: знищення вітчизняної технічної бази потужного радіомовлення на довгих (ДХ), середніх (СХ) та коротких (КХ) хвилях, яка дозволяла поширювати сигнал радіо на всю територію України та на країни світу. Не забуваймо, що популярно-бізнесове FM-мовлення дуже легко заглушається ворогом. «Окрім того, повністю припинено українське мовлення на СХ, повністю відсутня будь-яка інформація з України на окупованих територіях та за кордоном, у той час, як росія відновила мовлення трьох потужних передавачів (1200, 1000, та 800 кВт), які забезпечують покриття сигналом пропагандистських програм всю територію України, включаючи Київ, територію, що знаходиться під тимчасовою окупацією та територію Європи».

До цього варто додати знищення системи проводового радіомовлення України, яке було основним для оповіщення в разі надзвичайних ситуацій. Нищити почали ще за правління Л. Кучми. Все було приховано за обгорткою «впровадження новітніх технологій в сфері електронних медіа». В результаті «зачистили» села і містечка від ефективного джерела інформування і вкрай необхідного способу оповіщення населення в умовах надзвичайних ситуацій.

Під гаслом «боротьби з усім старим за відсутності нових форм» продовжив свою «діяльну бездіяльність» так званий Мінстець (Міністерство інформаційної політики під орудою Ю. Стеця з команди П. Порошенка). П’ять років занепаду в інформаційній сфері та відсутність будь-якого поступу надто позначилися на інформаційній безпеці держави.

А тепер скрушно рахуємо на мапі країни кількість інформаційних «білих плям», позбавлених ефіру з центру. Втім навіть цього підрахунку нині нікому робити: жодне відомство фактично не контролює реальне покриття, а відтак не відповідає за ці «білі плями».

Такий стан речей накопичувався роками. Система управління державними ресурсами інформаційної сфери виявилася надто вразливою до викликів. Над усяку міру захопившись комерціалізацією телерадіосфери, організатори знехтували її стратегічною функцією. А за таке нехтування Бог руїною карає.

Під гаслом «свободи слова» та боротьби із «совком» розвалили структуру обласних державних телерадіокомпаній, які, на моє глибоке переконання, були справжніми прообразами суспільного мовлення. Зазнала руйнації служба міжнародного телерадіомовлення, загублено технічний і кадровий склад основного оператора телерадіомовлення Концерну РРТ. Ліквідовано 10 потужних радіоцентрів, які забезпечували радіомовлення на далеку відстань – на довгих, середніх і коротких хвилях..

Усі надії з висвітлення державної політики покладали на Суспільного мовника. Але, з огляду на його недолуге «схрещення» радіо з телебаченням, яке не дозволяє повноцінно розвиватися ані першому, ні другому, цей монстр залишається неповоротким і вразливим до викликів. Йому досі бракує стратегічної концепції представлення України в світі.

… Проблему означено. Але щось небагато з нашого фахового цеху зголосилося її ретельно обговорити. І тим паче не видно у владі охочих виправляти ситуацію, що склалася. А це вже небезпечно.