«Cлабка стать» стає сильнішою і вже не просто зрівнялася у правах із «сильною», а й часом домінує над чоловіками. «Жінка завжди права»,  –  переконання дедалі впевненіше вкорінюється в суспільстві…

Мешкав  у Вінніпезі розробник комп’ютерних ігор в жанрі інді Алек Холовка, автор з десятка «стрілялок-бігалок», якими вражав – і не механічною простотою, а психологічною складністю. До слова, «інді» перекладається як вільний, незалежний. Комп’ютерні генії  народжуються з аматорів. Вони створюють ігрові шедеври на ентузіазмі, без підтримки великих комп’ютерних видавців. Вільні від фінансових зобов’язань, не скуті путами контрактів,  тому й поводяться вільно.

По інший бік Ніагари, у Сполучених Штатах, жила Зої Куінн, теж інді-розробниця. І вона мала добрі відгуки на свої авторські комп’ютерні ігри, але, подейкують, отримувала  їх не зовсім… чесно. Кажуть – через ліжко.

Наша історія починається 2012 року.

Інді-розробники переважно товаришують. А тому не дивно, що Алек  запросив Зої взяти участь у спільному проекті. Куінн  приїхала до Вінніпега.    Спершу стосунки чоловіка і жінки були на вигляд зразково-показовими. Принаймні, у соціальних мережах Зої захоплено ділилася спільним із Алеком дозвіллям. Наприклад, розповідала про купівлю тканини для пошиття плюшевих іграшок. «Я вважаю, що цієї ночі з мене вистачить роботи над Its Not Okay Cupid (проект Куінн і Холовки, – ред.). Завтра робимо купу СЕКРЕТНИХ ПЛЮШЕВИХ ІГРАШОК!»

Закохані – вони як діти…

У деяких твітах Зої недвозначно натякала: їхні стосунки з Алеком – щось більше, ніж спільна розробка ігор. І  навіть більше, ніж дружба. «Коли хлопчик-розробник і дівчинка-розробник кохають одне одного дуууже сильно, вони складають свої думки докупи, і виходить гра», – писала Куінн.

Швидко минуло сім років. Зої несподівано гучно, на весь Твіттер звинуватила Алека в «sexualassault»  –  під цим розуміють і «сексуальне насильство», і «насильницькі дії сексуального характеру», і навіть «зґвалтування» . Вона писала, що він  її ізолював, відсторонив разом з друзями від роботи над її проектом, не дозволяв  самостійно виходити з дому, поводився неадекватно. «Кричав на мене годину, бо йому не сподобався тон, коли я сказала «привіт» (…) Тривалий час я ховалася у ванній кімнаті. Його настрій мінявся, він кидав речі і робив собі боляче, а звинувачував мене. Він вставляв пальці в мене і водив так по дому…»

Описавши по-новому стосунки з Алеком, Зої заявила, що не бажає йому зла, адже той за все перепросив. Однак зло від Зої  все ж таки наздогнало Алека. Партнери з компанії InfiniteFall, з якими Холовка пліч-о-пліч працював над  своїми наймасштабнішими проектами, не стали чекати доказів. Знали, що суспільство феміністок і юристів, навіть усупереч проханню Зої, втопить їх разом  із Алеком. Потрапивши у шторм суспільного осуду, вони порятували себе, викинувши із човна товариша… Одразу відхрестилися від Алека, обірвали з ним будь-які зв’язки.

В останній день серпня  Ейлін Мері Холовка, сестра Алека, повідомила, що брат наклав на себе руки. Робота на студії InfiniteFall – останнє, що його тримало. Ейлін підтвердила, що брат мав проблеми з психікою. Утім додала, що він позбувався «пітьми всередині».

Зої Куінн повідомила, що якийсь час не з’являтиметься у соціальних мережах. Навіть видалила свій акаунт. Але з анонімного джерела журналісти отримали її особисту переписку. Стало відомо про вечірки, де Зої фліртувала наліво й направо, чим завдавала Алеку болю.

«… Вона просто загубилась (у натовпі, – ред) і чіпала всіх, кого бачила. Це було новим для мене. Людина, з якою я зустрічався, фліртувала з іншими? Я старався не засуджувати її. Потім вона пішла до ванної кімнати і сказала, що та дівчина чіпала її разів зо три. Я сказав, якщо ти хочеш провести цей час із нею, то вперед. Вона сказала, що хоче бути зі мною, і бла-бла-бла. Вранці вона обурювалася, що всі до неї чіплялися, що це обурливо і нечесно»,  –  коментував Алек. «Від  початку я був… настільки закоханий у неї і такий щасливий у стосунках, що коли у нас виникли проблеми,  я запропонував піти до психолога для пар. Я пропонував їй все оплатити, бо знав, що в неї нічого немає. Її відповідь була на зразок: «Що ж, якщо ТИ думаєш, що ТОБІ це потрібно…».  І я такий: «Ні… це потрібно… нам обом… обговорити, що відбувається…», –  згадував чоловік.

Винуватців у нашій історії начебто немає, та водночас винні усі.

Винна Зої, адже її наклеп (а написане про Алека і є ним)  став стартовою клавішою смерті, як «enter» у комп’ютерній грі. Але гру можна  почати спочатку, а життя, як його не починай по-новому, все одно буде продовженням попереднього. І тут з фатального «end» вороття нема. Винна студія, бо товариші, не розібравшись, відвернулись від колеги. Та й сам Алек – бо ж мав би завважити, чим відома комп’ютерній публіці Зої Куінн.

Раніше жінка фігурувала в корупційному «Геймергейті», гучному серед ігроманів. Її  колишній хлопець  програміст Ерон Гжоні ще й звинувачував її у зраді з п’ятьма чоловіками. Але як на таке зважати, коли тому зухвальцю Гжоні миттєво «пришили» зневагу до жінок, сексизм та обмову. Влучна і безвідмовна зброя у переконаних феміністок!

Зрештою, у смерті Алека винне нинішнє суспільство, яке під впливом стереотипів сліпо повірило Зої: жінка завжди жертва чоловіка.

На жаль, з подобою такого зустрічаємося все частіше. Прибічники радикального фемінізму  «прогинають» приватні компанії, намагаючись усувати конкурентів.  Суспільна цензура  пильно стежить за «політкоректністю». Чоловіків публічно звинувачують у домаганнях чи й зґвалтуванні. Громадськість, а не суддя, без адвокатів і присяжних, виносить швидкий вирок, а «вільний» інтернет, пальцями мільйонів «воїнів соціальної справедливості» підтримує «суд» осуду.

Свого часу відома кіноактриса Катрін Деньов, разом із сотнею француженок, заявила про право «сильної статі» на залицяння: «Чоловіки мають лишатися чоловіками». Акторка стверджувала, що кампанія проти насилля над жінками важлива, проте схожа з «полюванням на відьом». Катрін Деньов дуже швидко стулили рота, звинувативши у зневазі до жертв сексуальних домагань.

Як тут не згадати про «Дванадцять заповідей революційного пролетаріату», сформульованих радянським психіатром Ароном Залкіндом. Ось одна з них: «У любовні стосунки не повинні вноситися елементи флірту, залицяння…»  А якщо із жінкою хтось «буржуазно» кокетує, то робітничий клас має право втрутитися задля революційної доцільності! «Статеве має підкорятися класовому»,  – йдеться у дванадцятій «заповіді» Залкінда. Ще вчора «інтимний кодекс робітничого класу» видавався анекдотичним. Але сьогодні інший клас озброївся тим анахронізмом, перелицювавши більшовицькі знамена під фемінізм.

Зої Куінн

«У нас сексу немає!», –  гордо відказувала «за Океан» радянська жінка під час першого спільного телемосту з американцями. «І у нас скоро не буде!»,  –  почули ми звідти у відповідь, через тридцять років.

Алек Холовка