Столичним шосе мчить чорний «мерседес» найновішої моделі. Дарма, що салон автівки Е-класу обшито натуральною шкірою і сяйна трипроменева зірка вилискуює на сонці. Нашому герою начхати на цю ошатність. Він не погребував би й у старого трухлявлго «жигуля» сісти, йому ж не принципово. Машина повинна мати колеса та кермо, все інше – лише додатки.

Так він думає. Запитаєте, навіщо ж тоді цей розумник придбав «мерседес»? Бо піклувався про народ. Щиро та самовіддано. Поміркуйте самі: технічне обслуговування старого мотлоху чи не щомісяця добряче б гатило по кишені. Інша справа рідкісні огляди надійного сучасного автомобіля. У висліді цією раціональною покупкою слуга народу заощадив грошенята своїх виборців, адже саме від останніх залежить товщина його гаманця та кількість нуликів на банківському рахунку.

До слова, з тих же етичних міркувань наш добродійник купує замість лікарської ковбаси хамон. Завбачливо запобігає неминучим витратам у разі отруєння, зумовленого неякісним складом продукту. А народу українському то по цимбалах, його жодна купована ковбаса не візьме. Люд наш загартований, працьовитий, власноруч ковбас на будь-який смак махом зготує. А кмітливець на «мерседесі» до того нестелепний. Лише харчі змарнує, якщо візьметься самотужки готувати. От і доводиться йому тяжко перебиватися хамоном та п’ємонтськими пліснявими сирами.

Цей самаритянин повсякчас думає лише про благополуччя та добробут громадян своєї держави. Буквально просякнув своє життя альтруїзмом. Навіть житло у Кончі-Заспі придбав, щоб зменшити напругу на київському ринку нерухомості та й навантаження на столичну енергетику. Не захотів у якогось роботяги чи вчителя квартиру на Соломʼянці з-під носа вихоплювати, тож і пішов собі тихо-мирно. Усе ж бо для людей.

Віддає багатим більше, щоб менше відбирати в бідних. Чи не благородно? Справжній Робін Гуд!