Підіймаюся мармуровими сходами на другий поверх Будинку кіно. Чую дзвінкий сміх і музику зі славетного ресторану «Вавилон». Символічно: прийшла на показ документальної стрічки «Залізні метелики» від кінооб’єднання «Вавилон`13». Фільм досліджує збиття росіянами у 2014-му році малайзійського «Боїнга MH17», на борту якого загинули усі 298 цивільних.

Показ проходить у «Синій залі». Через плутанину з квитками – у залі надмірний шум і руханка. Не помічаючи безладдя, залою походжає вусань – роздає газету «Шлях перемоги».

– А ви газетку не берете? — звертається до мене із сусіднього сидіння біловолоса пані в окулярах із прямокутними лінзами.

– Та ні…

Зійшлося багацько молоді, що неабияк радує. Звідусіль лунає лише українська! Ось воно — свідоме суспільство — зібралося переглянути кіно про один зі злочинів російської імперії.

До мікрофона підходить продюсер фільму Андрій Котляр. Каже, «віддуватиметься» ще за двох – режисера стрічки Романа Любого і колегу-продюсера Володимира Тихого: Роман — на Донбасі, а Володимир фільмує злочини росіян на півдні.

Темрява. Тиша. Залу поступово наповнює магія мистецтва. «Залізні метелики» — це не просто документальне кіно, а надзвичайно вдале режисерське поєднання театру, документалістики та звукових ефектів. В архівні відео, журналістські сюжети органічно вплетено фрагменти «фізичного театру». Перформанс побудовано так, аби розповісти глядачеві мовою тіла те, що складно або неможливо описати словами й реченнями. Над театральною виставою режисер працював разом із Білоруським вільним театром.

Атмосфера Будинку кіно створює відчуття камерності. Й від того цілковито поринаєш в історію страшної трагедії. Останній кадр вражає: на чорному тлі – мартиролог з 298-ми іменами загиблих. Після перегляду – спілкування з Андрієм Котлярем. Розповідає, що в авіакатастрофі «Боїнга», виявляється, були ті, хто вижив: голуби. Цю дещо міфічну історію відтворено в анімаційній частині, схожій на «оживлення» дитячих малюнків. Як виявилося, кінематографісти справді використали малюнки, створені в «Ательє Нормально» людьми із синдромом Дауна.

– Дуже непросто змінити парадигму в головах людей, що росія – це зло, – так Котляр коментує репліку з зали про встановлення справедливості й покарання злочинів росіян.

Відповідаючи на запитання глядачки про міжнародні кінофестивалі й реакції світової спільноти на фільм, Котляр згадав кумедну історію. У Берліні літня пара років шістдесяти вийшла із зали через декілька хвилин після початку показу. Чому? За словами продюсера, жінка обмовилася про «метеликів» приблизно так: «Апять ета прапаґанда!».

– Не знаю, чого вони прийшли на цей фільм. Що думали там побачити? – посміхається Андрій. – Але це приємно! Я тепер маю історію, яку розказуватиму своїм онукам: ваш дід у Берліні викурював москалів.