Це Амстердам, фото з Державного музею (Rijksmuseum), із зали з всесвітньовідомим шедевром – картиною Рембрандта ван Рейна «Нічна варта». Біля полотна славетного голландця – діти. Але їхні погляди не на картині – у смартфонах. Торік це фото облетіло весь світ, стало «вірусним». Соцмережі рясніли обуреними, приголомшеними коментарями: «ідеальна метафора нашої епохи», «кінець цивілізації», «сумна картина нашого суспільства»…

Однак істинний розвиток ситуації, зображеній на світлині, інший. Виявляється, в Rijksmuseum є путівник-додаток для мобільних пристроїв, котрий, крім іншого, містить віртуальні екскурсії музеєм, надає додаткову інформацію про виставлені мистецькі твори. Тож кількома хвилинами раніше діти «наживо» захоплювалися творами мистецтва, уважно слухали пояснення дорослих експертів, а потім отримали завдання від педагогів, користуючись смартфонами, переглянути додаткову інформацію у додатку музею.

Сумно, але факт: саме ця правда, на жаль, уже не стане в соцмережах такою ж «вірусною». В тому-то й основне питання – що найгірше: діти, з головою занурені у віртуальну реальність, а чи дорослі, які дивляться на ситуацію однобоко? Як осягнути цей новітній аспект одвічного конфлікту поколінь?

Над цим розмірковували в кулуарах XVI фестивалю документального кіно про права людини «Docudays UA».

Експертка з комунікації змін та візуального сторітеллінгу Дзвенислава Новаківська нагадала повчальну історію академіка Дмитра Бєляєва. Свого часу, аби отримувати у простіший та дешевший спосіб якісне хутро чорнобурих лисиць, вчений-біолог намагався одомашнити диких тварин. Йому це вдалося. Але за декілька поколінь одомашнені чорнобурки втратили якість хутра, за яке так цінували їхніх диких предків.

Ця історія максимально повчальна, наголошує експертка. Використання сучасних технологій неодмінно змінюють людину. Ось чому нині трирічні діти набагато вправніше оперують ґаджетами, ніж їхні батьки. Це не добре й не погано – це реалії. Додатки у смартфонах замінили малечі «дворові» ігри у піжмурки чи квача. Виходить, саме діти є основними користувачами інтернету? Ні, заперечує пані Дзвенислава, реальна статистика інша: основни вік «юзерів усемережжя» – від 25 до 40 років. А місця основного «зависання» – Фейсбук, Інстаграм, Телеграм (щодо останнього, то раніше це місце посідав «ВКонтактє»).

Якщо дорослі самі «на повну» користуються такими «благами сучасності», то чому це не вільно підліткам? А для цього є декілька причин.

Для прикладу, в інтернеті серед звичайних серій мультфільму «Свинка Пеппа» вільно гуляє серія, де свинка знущається над своїми родичами. Чи приміром, дитина може скачати в мережі гру. А в ній основний персонаж спершу завойовує повну довіру дитини, а згодом ставить їй певні завдання. Зокрема, й такі, що несуть загрози здоров’ю і навіть життю малечі. Бо основною умовою такої «дружби», зазвичай, є домовленість не розповідати нічого батькам. Такий собі горезвісний «Синій кит» для малечі.

Ось чому потрібно пильнувати за дитиною. Але робити це варто не на «тотальному контролі», а завдяки атмосфері довіри у спілкуванні з малюком. Дитина має розуміти: що б не сталося і у віртуальному, і в реальному житті, батьки завжди зрозуміють і допоможуть. Це має бути співробітництво раціонального, більш консервативного дорослого та інноваційної і непередбачуваної дитини.

Як вдалий приклад такої співпраці Дзвенислава Новаківська повідала історію 100-річної бабусі, котра готувала страви за власними особливими рецептами, а її онука знімала і викладала ці «кулінарні» відео в інтернет. І за це отримувала у нагороду величезну кількість переглядів. Інша історія – як дві доньки почали викладати в Інстаграм фото робіт своєї мами-швачки, а тепер відкривають власний модний дім.

У розвиток теми заступниця директорки з питань розвитку Національного художнього музею України Ольга Балашова розповіла, як і завдяки чому змінився музей.

Для початку вирішили оновити імідж закладу, розробили новий логотип, провели низку заходів. Це мало збільшити притік відвідувачів – передовсім за рахунок молодіжної аудиторії та людей, які не ходять до українських музеїв, вважаючи їх нудними. «Руйнувати стереотипи!» – відтепер гасло музею.

І це таки дало відчутні результати. Музей наблизився до відвідувача: між музейні працівники жваво листуються з користувачами соцмереж  зокрема, на сторінці музею у Фейсбуці. Музей може репостити ваші фото в Інстаграмі – чим не красномовний приклад співробітництва?

Наступна співрозмовниця Катерина Міхалко розповіла, як разом з друзями започаткувала бренд вічних речей «Nuka». Дівчині всього 17, але її проект вже зібрав через краудфандинг понад 30000 доларів. І це при тому, що продаж іще не почався! Автори цього стартапу створили блокнот, який ніколи не порветься. Його сторінки можна мочити, витирати, також завдяки спеціальному паперу всі записи швидко й легко оцифровуються на комп’ютер. Як стверджують автори розробки, їхній диво-олівець не зламається, не закінчиться й не загубиться – завдяки магнітним вкладкам.

Побачене й почуте змушує замислитися: як жити далі у такому цікавому, але не вельми безпечному інформаційному просторі? На це питання відповідала Анна Мазур, керівниця та засновниця кар’єрного інтернет-порталу та платформи професійного розвитку «Happy Monday». До роботи в інтернет-просторі пані Анна залучає як і дорослих, і юних. Різниця у віці наймолодшого та найстаршого –  29 років! Стати співробітником доволі просто: написати на сторінку порталу в соцмережі та йти на стажування. Так без відриву від основної освіти (у виші чи старших класах школи) можна отримати навички роботи над цікавими проектами. І тоді по закінченню університету в графі «досвід» буде що написати.