На Львівському книжковому форумі трапляються різні люди. Здебільшого – приязні та усміхнені, що охоче купують книжки, просять автограф та знимку на пам’ять. Але трапляються такі, що книжок геть не купують, але вимагають до себе купу уваги, відбираючи силу та енергію на пустопорожні теревені, скажімо, про те, як «врятувати Україну» або «зруйнувати Кремль силою магічної думки».

Зазвичай ці нахраписті люди представляються родичами Василя Вишиваного або нащадками князів Острозьких…

З почуття вродженої тактовності раніше я таких вислуховував і навіть жваво підтримував розмову. З віком мені те набридло, я почав робити «козячу морду», чемно дякуючи, втікав буцім до вбиральні.

Але цього року через клятий дощ та майже повну відсутність відвідувачів настрій мій був кепським. Тому я діяв радикально, відпрацьовуючи точковий опір здебільшого фразою: «Вибачте, мені це не цікаво. Прошу не марнувати мій час зайвими теревенями. На все вам добре».

Інколи технологія спрацьовувала, й отримавши порцію прокльонів і звинувачень у зоряній зверхності я видихав: «Хух… нарешті пішла (пішов)!» Але часом доводилось вдаватися до ще агресивнішої тактики. Я казав: «Все, досить! Ідіть з Богом, бо зараз прокляну!»

–  О, а я так і знав, що ви агент ФСБ! – кинув мені у відповідь злий і затятий дідок, що представився професором одного університету, а головне – правнучатим небожем Івана Франка.

– Може, ви про це й не знаєте, – провадив він далі, бризкаючи слиною, – але всі, хто в Україні агресивно висловлюються проти Росії, є законспіровані агенти ФСБ, бо ллють воду на їхній млин. Дають привід московським пропагандистам ліпити з українців образ нацистів і фашистів. Ваша діяльність їм на руку. Якщо б вас не було, Москві вас варто було би вас вигадати… Покидьок! –  підсумував дідок.

А я чомусь згадав конфлікт Дмитра Донцова з Уласом Самчуком. Самчук стояв на позиціях безконфліктного опору та буддистського шляху з еволюційним примиренням щодо московитів, а Донцов був налаштований на рішучий опір, зі зброєю і книжкою в руках.