Абетка демократії: народ сам вирішує власну долю. А для себе ж завжди хочеться всього найкращого, найякіснішого, найчистішого і най-най-най!.. Чому ж у нашій демократичній державі не так як у людей? Чому тотальна влада ненаситного олігархату, з його багатолітніми необмеженими, безсоромними зазіханнями на наші загальнонародні багатства і персональні гаманці? Чому все продається і купується на тлі промислового занепаду? Чому поруйнована інфраструктура, допотопна медицина, «вбиті» дороги, жахливі маршрутки… І недолугі та кількісно роздуті правоохоронні органи, і суди, які давно забули про справедливість…

Найперший висновок, якого дійшов: через сукупність історичних, соціальних культурних, морально-духовних, навіть медіа-технологічних чинників у нас досі не сформувався народ, свідомий своїх прав та обов’язків. Водій маршрутки, який виливає на пасажирів цебро брудної лайки упереміш із алкогольним перегаром, тітонька, яка суне у людський натовп з маскою на бороді, молодик, що палить на заправці, нувориш, який із салону свого Range Rover «з форсом» жбурляє недопалок на обніжок чи не поступається дорогою «швидкій» із ввімкненою сиреною і маячками, чиновники, служителі Феміди і послідовники Гіппократа, які не ворухнуть для вас і пальцем, якщо «не підмажете» … Чи можна їх назвати свідомими громадянами?

Але ж вони мають таке саме право обирати та бути обраними, як і ті, хто принципово сповідує Закон і Честь, суспільні мораль та етику, хто легально платить податки, розбудовує та самовіддано захищає свою державу…

То, може, притичина у системі? Може наша демократія лише в Конституції та законодавчій базі? А панує її альтернатива епістократія?

З грецької епісто означає знання, а кратос – влада. Тобто влада, яка залежить від знань та політичної компетентності суспільства. «Вікіпедія» розлого пояснює значення цього слова і явища: «Епістократія – тип структури політичної влади, при якому більш знаючим, або краще освіченим громадянам, не тільки фактично, а й за законом, надається більше політичної влади. Виборча система вважається епістократичною у тому випадку, якщо право голосу розподіляється на основі критеріїв проінформованості чи політичної компетентності. Практичне впровадження таких систем призначене захистити суспільство від загрози неосвіченого популізму та інших відомих практичних та теоретичних недоліків сучасних демократій».

Поняття епістократії вперше ґрунтовно досліджено, здається, лише 2016 року – професором політики і економіки Джорджтаунського університету Джейсоном Бреннаном у праці “Проти демократії”. До слова, працю вже перекладено українською і її можна знайти в наших книгарнях.

При епістократії діють ті самі інститути, що й при демократії. Зберігаються всі права людей, від права на повагу до власної гідності до свободи слова. Працює все, як і при демократії, окрім одного: виборчого права.

Уявімо, таку систему: перед тим як віддати голос на виборах, людина проходить тест з політичної грамотності, відповідаючи на кілька запитань з царини законодавства чи політико-економічного життя країни. Якщо виборець відповів на всі запитання правильно, по праву отримує свій законний виборчий голос і йде обирати майбутнього президента, депутатів тощо. Інший виборець, який проходить тест і відповідає вірно лише, скажімо, на одне запитання з десяти, отримує лише 0,1 голосу.

Професор Джейсон Бреннан наводить, зокрема, такі аргументи епістократії: демократичний електорат у цілому схильний підтримувати неоптимальну політику, яка не була б підтримана, якби виборці були поінформованіші чи раціональніші. А політики в умовах демократії орієнтуються на дезінформований електорат, і це збільшує шанси реалізовувати неякісну політику. Прихильники епістократії стверджують, що попри певні ризики нова модель виборів здатна забезпечити суттєво інші результати: до влади прийдуть представники, спроможних гарантувати гідне життя своїм виборцям.

Можемо довго сперечатися, що нові підходи до голосування порушують основний принцип демократії:рівність у громадянських правах. Хоча епістократію я сприймаю скоріше як перехідний період до абсолютної демократії.

Спробую пояснити. Після впровадження епістократії всі освітні заклади держави зосередяться на тому, щоб виховувати свідомих громадян. Не заради незрозумілого «колективного блага», а заради чіткої мети – якісно й усвідомлено голосувати на виборах. Впровадивши епістократію в Україні (хоча б на 20 років), отримаємо близько 7 мільйонів громадян цілковито свідомих своїх обов’язків та прав. І ті знання вони передадуть наступним поколінням. Нашому суспільству варто вживити ген відповідальності за формування власної долі й майбутнього країни.

І насамкінець – якими ж будуть ті «екзаменаційні» питання, на які виборець має дати відповідь? Звісно, це прерогатива фахівців. Очевидно, неодмінно варто б перевіряти наскільки виборець чітко усвідомлює повноваження Глави держави, Прем’єр-Міністра, депутатів, голів територіальних громад…

Повертаючись до запитання, винесеного в заголовок, розумію, що для більшості такий вибір – новизна. А нове, як відомо, сприймається завжди важко і з великим сумнівами. Та саме нове й прогресивне рухає світ уперед. То чому ж українцям не покласти цей початок: формувати відповідальну владу відповідальними виборцями? Може б так навіки стліло зле коріння всіх наших проблем – родова колективна безвідповідальність.