Цьогорічним лауреатом премії імені Джеймса Мейса «За громадянську позицію»  став Андрій Цаплієнко – журналіст, репортер,  режисер, автор кількох книжок, які  висвітлюють події в найгарячіших точках планети, розповідають про путінську анексію Криму та російсько-українську війну на сході України.

Премію імені Джеймса Мейса «За громадянську позицію» засновано 14 років тому всеукраїнською газетою «День». Як відомо, Мейс тривалий час жив в Україні, 8 років працював у редакції «Дня», готуючи англомовний дайджест цього видання. А ще він відомий, як автор ґрунтовних і правдивих досліджень про Голодомор в Україні. Його книжка «Ваші мертві вибрали мене» стала незаперечним вироком радянському тоталітаризмові – нелюдській системі, яка організувала голодоморний етноцид і загибель мільйонів українців.

«Коли наближаються меморіальні дні пам’яті жертв Голодомору, – зазначила головна редакторка «Дня» Лариса Івшина, – я думаю: чи поглиблюється це річище пам’яті? Чи досліджено передумови цієї катастрофи? Чи досліджено наслідки постгеноциду? Ми в газеті «День» намагаємося захищати сильних, бо їх, на жаль, ще не дуже цінують у нас. Громадська рада з премії імені Джеймса Мейса одноголосно вирішила присудити цьогорічну нагороду військовому журналісту Андрієві Цаплієнку».

За словами Михайла Поживанова, голови наглядової ради Благодійного фонду «Дня», цьогорічний лауреат достойний захоплення та відзнак і є в сучасній українській журналістиці справжнім авторитетом.

«Для мене, – зазначив Андрій Цаплієнко, – велика честь отримати цю нагороду у дні вшанування початку Революції Гідності та напередодні роковин Голодомору. Чи не найбільшої трагедії в українській історії, яка торкнулась і моєї сім’ї.

Наша історія з білого паперу поступово перетворювалась на чіткий відбиток подій. Великих. Жахливих. Різних. Змінити світ на краще – це і сенс нашої роботи. Це її ідея. Північний сусід нас лякає жахливим майбутнім. Я не знаю, яким воно буде. Але точно знаю – в разі ескалації на схід (або на південь, або на північ) поїде маленький тихий чолов’яга із зашкарублими від важкої роботи руками. Сам поїде. Обдзвонить «товаришів по чотирнадцятому», дістане берці та стару «британку» і поїде знову закривати собою країну. До речі, це той же самий чоловік, якого вбивали голодом у 33-му. Але не вбили до кінця. І нині це їм не вдасться».