Століттями імперська московія всіма силами намагалася знищити українську ідентичність. За царату забороняючи українську мову, бо та начебто «іспорчений поляками русскій язик». За Радянського Союзу – сталінською ідеологемою про «братскіє народи, сплочьониє велікім русскім народом» і нарешті великодержавною політикою творення на шостій частині планети такого собі російськоцентричного конгломерату населення: «єдіной історіческой общності – совєтского народа».

Україну з її етнонаціональною пам’яттю про козацьку волю, з її гайдамацькою, стрілецькою, упівською непокорою завойовникам імперія розпинала чи не найлютіше: забороною мови й культури, голодоморами, переселеннями, масовим терором. Дух руїни – найтривкіший дух, який панував на наших теренах. «Мова рiдна, слово рiдне! Хто вас забуває, той у грудях не серденько, а лиш камiнь має», –  біль Сидора Воробкевича упослідженням рідної мови, на жаль, передавався як мантра з покоління у покоління. І залишався навіть тоді, коли Україна стала незалежною. Бо, попри взаконений стасус державної мови, ще геть недавно де-факто розмовляти та створювати нове українською було знаком безпросвітного хуторянства. З екранів, зі сцени, з розмаїтих шоу, з церковних амвонів, навіть з парламентської трибуни продовжувала лунати російська. «Русскій мір» хазяйнував тут як у себе вдома, «на заімкє»

24 лютого 2022 року змінило хід думок більшості українців. Дерусифікація піднялася вже «з низів» і змобілізувала країну, яку під приводом «спасанія русскоговорящіх» знову вбивав рашистський варвар. Хвиля української заповнювала соцмережі, співаки заходилися перекладати російськомовні пісні, з вулиць зникли пам’ятники Пушкіну, Катерині Другій, іншим символам московського тоталітаризму, а на щиті столичного монументу «Батьківщина-Мати» засяяв наш Тризуб. Ми активно очищаємо рідну землю від слідів окупанта, нашу духовність – від метастазів «русского міра», а культуру – від намули московщини, відновлюємо пам’ять про наші історичні межі. Та чи не забуваємо при цьому… українізуватися?

Пройдімося українською столицею. Загляньмо в нові житлові комплекси, в торгово-розважальні центри. Хоча б у найпопулярніші – DREAM та SkyMall. Так, там не побачите вивісок російською мовою, проте й українською дуже довго шукатимете. Ми зробили прості арифметичні підрахунки. Результати вражають: 87% банерів у торгових центрах англомовні, навіть вітчизняні дизайнери обирають для своїх брендів іноземні назви. Лише 6% україномовних вивісок належать магазинам одягу, 4% з яких поєднали у назвах українські слова та англійські літери: «VOVK», «MEREZHKA», «SOVA».

«Adidas», «Bershka», «H&M», «PUMA», «Nike»… Як і на банерах більшості відомих світових брендів, тут дублювання назв українською мовою. Бачили паралельні назви українською лише на 5% вивісок, проте і ті вітчизняні: «Athletics» представляє рекламні банери з формулюванням «Атлетікс», «Happy Kids Park» та «Sribna Kraina» дублюють назви українською.

На головній столичній вулиці ситуація порівняно краща. Українізація, звісно, і тут не переважає, але бодай 39% назв вживано державною мовою. Вийдіть на Хрещатик і самі переконаєтеся, що іноземні бренди «Mango» «LC Waikiki», «McDonalds» і т.д. не мають на вивісках українськомовної транслітерації. Єдина вітха: більшість, 61%, вітчизняних закладів та магазинів на головній вулиці Києва називаються українською мовою: «Білий налив», «Всі свої», «Сенс на Хрещатику» та інші.

Дуже схожу картину бачили і на іншій відомій вулиці столиці – Арсенальній. В очах рябіє од англійських вивісок: “Lyiv Croissants”, “Aroma Kava”, “Ulitka coffee bar”, “Stella Sweets”. Вони тут окупували близько 75% простору. Трапляються, звісно, й українські назви, проте їх значно менше: “Кава та троянди”, «Салют”, “Вано”, “Львівська майстерня шоколаду”, “П’яна вишня” тощо.

Ми розпитували перехожих. Безумовно, це не соціологія, але певну картину і наше опитування створює. 89% співрозмовників вважає, що українізація вже відбувається і багато закладів намагаються йти з нею нога в ногу. 8% висловилися, що взагалі не бачать в українізації сенсу, бо живуть у вільній країні, і мова не має значення, якщо тільки вона не російська.

«Зазвичай я слухаю музику і не звертаю увагу, що написано на вивісці, а заходжу інтуїтивно. Кафе, обираю за зовнішнім виглядом. Немає значення, що написано і як подано, на це я подивлюсь вже потім», – відповіла 19-ти річна Ірина.

4% людей, які нейтрально ставляться до українізації, проти транслітерації відомих брендів: «Основною проблемою таких вивісок є припущення великої кількості помилок, –  пояснює свою позицію Ксенія. –  Рекламники нехтують правописом та правилами транслітерації, внаслідок чого поширюється неправильна вимова та написання іншомовних слів».

Решта 3% опитаний нами вважають, що змін майже немає і держава повинна активніше агітувати перехід на все українське.

«Українізація більше, ніж просто важлива, це частина національної свідомості, –  переконана Ксенія. –  Коли людина знає все про свою державу, від історії до мистецтва, вона є стрижнем, який допомагає суспільству, робить його невразливим для пропаганди ворога. Проукраїнська позиція – це основа та рушійна сила до перемоги».