Здійснилась моя давня мрія – побачити світу. Автобусний тур стартував зі Львова і проліг кількома країнами Європи. Вражень – не переповісти! Але найбільше зачарувало двоє міст…

Проминувши дивовижні європейські столиці, ніколи б не подумала, що вінцем мого захвату стане крихітне королівство…

Яскраві будинки, шикарні ресторани,  розкішні яхти  —   схоже, тут осідок товстосумів. Але вражає зовсім не це, а неймовірна природа, яка наповнює душу краєвидами  лазурового моря,  величних гір, що оточили Монако.

Ідеальні дороги, тихе та врівноважене життя, охайні вулиці, будинки різного архітектурного стилю  — все це створює настрій та неповторну атмосферу. Я губилася в здогадках: «Як їм вдалося створити таке королівство, без… нафти і газу?»  Секрет у тому, що тут крутяться шалені гроші. Буквально — як крутиться рулетка. Колись у Франції ухвали закон про заборону гральних забав, позакривали всі казино… А на Монако цей закон не поширили. Тому сюди проклали морські, повітряні і соходольні шляхи дуже грошовиті гравці з усіх світових усюд, аби випробувати Фортуну. І що цікаво, багатіли швидкими темпами не окремі щасливці і  не власники казино, а… королівство!

Отак Монако і стало тим Монако, що вражає світ. Хтось вважає, що королівство є занадто пафосним, хтось каже, що це край для мільйонерів, і тільки. А я переконана, що воно не схоже на решту міст, і побачити його неодмінно варто, бо це таки дивовижа.

«Венеція —  місто на воді із чудовою архітектурою та цікавою історією, що стало «Меккою» для багатьох мандрівників»,  —  дублюють усі туристичні буклети та сайти.

І це справді так. Особливо ж класно подорожувати Венецією з веселою компанією та дотепним гідом, котрий цікаво розповідає про кожен місточок та будиночок. Настільки цікаво, що я задивилась і… загубилася.  «Як можна було загубитись?»,  —  запитували мене.

А все тому, що намагалася все побачити і роздивитися, та й незчулась, як довкола зникли всі знайомі обличчя. Спершу мене  охопила паніка: вулички тут настільки схожі, що, здається, потрапив у кам’яний мішок. Трохи поблукала і раптом усі переживання кудись зникли. Якоїсь миті ти з цікавістю поринаєш у звичне, тутешнє життя, і місто розкривається тобі, наче квітка. Не з шаблонних екскурсійних оповідей,  а з особистих спостережень. Як у поета: «Дивлюсь на світ з очей, а не з вікна».

Довго блукаючи містом, уже й забула про те, що мушу поспішити. Не зрозуміло як, та все ж дісталася красуні-площі Сан-Марко. Людей дуже багато, але здається, ти тут самітник, оповитий величною романтикою майдану. І тільки гамірні чайки порушують гармонію, силкуючись вихопити у туристів поживу прямо з рук…

Надивившись досхочу на Венецію, ми сіли на корабель і вирушили на сусідній острів Бурано шукати нових пригод.  Відчуття були, ніби я у паралельній реальності, і все, що сталося зі мною цими днями,  —  сон чи політ фантазії.