З початком широкомасштабного російського вторгнення у Києві сформували загони територіальної оборони «Азов». Бойове хрещення вони пройшли під столицею: на мужності й самовідданості зокрема й «азовців» окупанти тоді добряче потовкли свої сталеві армади і живу силу. Згодом із цих загонів сформували полк ССО «Азов». Він вів бої на запорізькому напрямку, його підрозділи гелікоптерами дісталися на допомогу оборонцям оточеного Маріуполя. Влітку і восени 2022 року полк брав участь у херсонському контрнаступі. А 2023 року його перетворили на окрему штурмову бригаду. Її бойовий шлях проліг через Бахмут, Авдіївку, Красногорівку.
Олександр Хоменко з міста Малин на Житомирщині у свої 22 роки встиг пройти справжнє пекло на землі і стати командиром штурмового відділення в З-ї окремої штурмової бригади. Розповідає, що контракт із нею підписав в акурат на Новий рік. Незадовго до того загинув близький Олександрів друг, який воював у цьому підрозділі. Тому Олександр не вагався з вибором, замінив у строю полеглого побратима.
Вишкіл відбував спершу в Латвії, а потім в навчальному центрі вже його рідної штурмової бригади.
Про свої обов’язки штурмовика відповідає однією короткою фразою: «Приїхати, знищити, закріпитися і спокійно помінятися з позиції». Як справлявся із цими обов’язками, красномовно свідчать його бойові відзнаки: «Золотий хрест», «Хрест хоробрих» та «Щит переможця».
– Олександре, що Вас найбільше вразило на цій війні?
– Найбільше? Те, що я залишився живим.
– Можете розповісти про найдраматичніші для вас моменти боїв?
– Напевно, це тоді, коли мене поранили. В місті Орлівка неподалік Авдіївки. Ми саме перебували в будинку, коли туди прилетів танковий снаряд. Мене привалило. Отримав тяжкі поранення і тепер на реабілітації. Вважаю, що мені ще й пощастило. Якщо моя рука нормально працюватиме, я б повернувся до своїх.
Було й таке. 30 серпня 2023 року ми поверталися з не дуже вдалого штурму на бронетехніці М113. І отримали влучання протитанкової керованої ракети з ворожого гелікоптера. Ми з побратимом навіть встигли зафіксувати цей момент на камери телефонів.
– Відчуваєте, що змінилися відтоді, як одягли однострій?
– Скоріше змінилося моє ставлення до певних людей. Зокрема, до «тємщиків» та «офісників». Ставлюся до них негативно.
– Що найбільше цінуєте?
– Найцінніші для мене побратими. І наше бойове побратимство.
– Звикли до ризику?
– Наша робота і справді дуже ризикована. Але без штурмових дій не буде перемоги України.
– А могли б дати настанови тим новобранцям, які завтра поповнять штурмові підрозділи?
– Штурмовики – люди надзвичайної сили духу. І для того, щоб стати штурмовиком, потрібна значна і різнобічна підготовка. Новачки мають набратися досвіду. Головне – не боятися. Звісно, страх є, але піддаватися йому не можна. Під будь-яким приводом.
Залишити відповідь