Нехай вибачать мені поети, але стоячи на порозі «тижня читання віршів» «заболю, затужу, заридаю, в собі закурличу»… злющою прозою. І вкотре сміятимусь над собою, «надломивши печаль», дитинним сміхом, даруйте, «лоха», який повівся на чергову липучку-вивіску.

Цього разу –  на оце поліграфічне покруцтво стольного видавництва «Центр учбової літератури».

Ті з вас, хто побачить на полицях книгарень чи в рекламі інтернет- магазинів се видання, навіть не мисліть про купівлю. Боже вас сохрани і не доведи! Обходьте його стонадцятою дорогою. Не ведіться на славне ім’я достойника-автора, бо душа його тепер на тому світі місця собі не знаходить од такого пошанівку.

Заречіться і до рук брати, бо перетворите для себе читання на гемонські тортури. І мимохіть осквернитеся рясною обсцентною лексикою, нервово ламатимете олівці, стягуючи докупи всі “в зимку” та “залу нають”, вписуючи в оті “кЬІлька крокЬІв”, в усю “просторЬІнь” рідні літери і, «присаджуючи» невідь-як загорбатілі кінцівки слів, на кштал “інстинкТ”, “кидатисЬ”, “кущІВ”, чи «обтинаючи» великі літери, які стирчать сухим будячинням посеред речення. А вже скільки разів цяцькуватимете сю книженцію одчайними «запитальниками» із гнівними «окликами» – точно рахувати не візьмуся. Несть числа всій отій коректорській звірині на штиб “шдказників”, “ляльох”, “нюхати повпря”. Очевидно, оце “повпря” регулярно нюхають самі партачі із «Центру учбової літератури».

Їй же Богу, дістали неуки-загреби від поліграфії! До печінок! Мимоволі, розгорнувши оцю «Прозу», повторюю молитву невинними вустами Довженкової баби: «Мати Божа, Царице Небесна, голубонько моя, Святая Великомученице, побий їх, невігласів, святим своїм омофором! Щоб росли вони не вгору, а вниз, і щоб не почули вони ні зозулі святої, ні Божого грому…».

Бо як же інакше стримати цей бридкий потік продуктів життєдіяльності видавничих шматалайників, який відбиває рештки охочих читати українські книжки? На таке шкідництво у нас іншої ради нема. Не бігти ж ото до Мінкульту чи до мовного омбудсмена з такими «пустяками»?