Не знаю, з чого почати. Бо скільки вже можна починати однаково? Зі слів «ракети», «шахеди», «зруйновані будинки», «загиблі», «поранені». Вони вже давно стали буденністю.

24 квітня. Озвався телефон сигналом повідомлення. «Лізо, як ти?».  Читаючи вже знаю, що це коротке запитання насправді приховує інші: «Ти жива?.. Не твоя вулиця?.. Не твій будинок?..»

Масований нічний обстріл. Ракетно-«шахедний». Уже й ліку на нього немає. Просто черговий. Харків. Дніпро. Миколаїв. Житомир. Київ… Люди лягали спати, будували плани на завтра. Вибух, вогненний смерч  – і для когось сон став вічністю… Вибух – і дивом уцілілі залишилися без домівок…

Вранці їду в метро. Відомо вже про дев’ятьох загиблих та понад 50 поранених і покалічених. Біля мене у вагоні дівчина зосереджено гортає в телефоні російський плейлист, обирає пісню… Без вагань і докорів –  ніби та музика не має нічого спільного з нічним кошмаром, з війною. Ніби той бадьорий мотивчик не лунає з країни-окупанта, яка вже вбила десятки тисяч українців, зруйнувала сотні наших міст і сіл, ніби цієї миті і, можливо, геть неподалік нашого маршруту рятувальники не дістають українців з-під завалів, подумки молячись, аби діставати живих…

Знову серце на шматки: повідомили, що загинули брат і сестра, йому 21, їй 19. І 17-літній хлопець, на якого його однокласники та вчителька чекали біля руїн. Їх більше немає…

Коли світ говорить про «втому від війни», хочу криком кричати: «А ви спробували б жити в країні, де сирени повітряної тривоги не вмовкають ні на мить?! Яка не оговтавшись від недавнього ракетно-«шахедно»-бомбового удару,  зустрічає новий! Бачили очі людей, які втратили все в одну мить?! Очі тих, які вже нічого не побачать?! І все через маньяка та його ватаги ненаситців людськими смертями!»

Стрічка новин – як удар навідліг: вже понад 90 постраждалих. І невідомо чи ця цифра остаточна.

Болить…

А тимчасом на це нічне варварство озвався у соцмережі «миротворець» Трамп: «Vladimir, STOP…». А в драмтеатрі Маріуполя, який три роки тому росіяни перетворили на руїни і місце вбивства понад пів тисячі мирних людей, вони ж, окупанти, зіграли… виставу-казку.