Ми вже звикли до побутування слів «фейк», «дезінформація», «пропаганда». Але чи віддаємо собі звіт, які страшні та руйнівні явища стоять за цими поняттями.

Згідно з опитуванням, проведеним Агентством США з міжнародного розвитку спільно з ГО «Internews Ukraine», 77% українців визнають існування дезінформації, однак 58% не вважають її серйозною проблемою. Виявити ж хибну інформацію можуть лише 3% опитаних.

Природа дезінформації

Явище дезінформації поєднує в собі пропаганду, наративи і фейки. А до того ж базується на принципах фундаментальних знань психології людини. За допомогою цих прийомів дезінформація міцно вкорінюється в медіапросторі, прямо впливаючи на свідомість реципієнта.

Нехай і через «не хочу», та все ж таки звернімося до практики «російських медіа». З 2014 року, від початку війни на Донбасі вони регулярно поширювали неправду про дії українських військових (фейк про «розіп’ятого хлопчика у Слов’янську»), про соціально-політичний стан країни («украинцы массово бегут от нищеты в Европу»). Тоді Росія перемагала в інформаційній війні, Адже саме через широку пропагандистську кампанію на сході України та в Криму там зміцнювали позиції прихильники «русского мира» чи так звані ватники. Це підтверджує соціологічне дослідження доктора історичних наук Оксани Міхєєвої, проведене у квітні 2014-го в Донецьку, яке засвідчило головний чинник нестабільності регіону – травмовану свідомість місцевого населення. Так, 47% донеччан боялися центральної київської влади. Більше третини – європейських й американських політиків: на Донбасі вірили, що саме в Україні Європа та США воюють із Росією. Понад третину опитаних довіряли українським ЗМІ, 23% – російським, а 32% не довіряли жодним.

Так починалась катастрофа Донецька.

Дезінформація має на меті дискредитувати в очах населення місцеві владу й медіа, змусити людей довіряти тим, хто «прийшов рятувати», змінити їхнє світосприйняття. Вона небезпечна ще й тим, Найбільша її небезпека у неможливості видалити з медіапростору. Дослідження розробників Twitter доводять: фейки поширюють на 70% швидше, ніж достовірні новини. Недарма ж Вінстон Черчилль казав: «Брехня встигає півсвіту обійти, поки правда одягає штани».

Через неможливість цілковито очистити інформаційне поле від дезінформації журналістам й фактчекерам доводиться повсякчас її спростовувати. Але, на жаль, ці спростування читають удвічі менше – здебільшого вузько спрямовані фахівці, а не пересічний користувач. Тому спростування неправдивих новин майже ніколи не досягає своєї мети.

Дезінформація ще не означає фейк. Часто цілком правдиві повідомлення доносять «під соусом» маніпуляцій, із підвищеним градусом емоційності та готовими висновками, які глядач або читач має просто проковтнути. Про це далі.

Наратив як інструмент дезінформації

Почнемо з поняття. Наративи – це обрані сталі твердження. Ними намагаються переконувати, їх використовують для інтерпретації подій. Так, ви правильно розумієте: це не сухий виклад фактів, а вже оброблений каскад інформації, саме так, як її мають сприйняти. Сила наративу в легкості й зрозумілості, а також повторюваності. Загалом він має ті ж характеристики, що і його «мама» дезінформація.

Повернімося до медій країни-агресорки. Їхні наративи малюють Україну та Захід за образом і подобою впізнаваних ворогів бездумного рашистського обивателя. За простою пропагандистською формулою, описаною ще шефом нацистської пропаганди Геббельсом: чим нахабніша брехня, тим більше їй вірить народ.

Наша держава нині для кремлівських послідовників Геббельса – ворог номер один. Хоча ми завжди були для росіян кісткою в горлі. У медійних наративах росії клемезять два образи України: неповноцінної слабкої держави, або звіра, що жадає крові заради крові.

Перший лжеобраз нав’язуть своїм керованим обивателям, щоб:

• відволікти їх від погіршення умов життя, показуючи, що «десь люди живуть іще гірше». Цей прийом перевірено десятиліттями, він дуже вихолощує менталітет росіян.
• закріпити міф про «братерство» – мовляв, «старший брат врятує молодшого недобрата» від усього на світі: від бідності до неонацизму.

Другий лжеобраз – звіра – це кремлівська варіація на тему «всесвітнього зла», з яким треба негайно боротися, щоб уберегти Росію і весь світ. Це новини «про таємні українські лабораторії, які плодять птахів, заражених бубонною чумою», про хімічну зброю яку нібито використовують ЗСУ, про наші страшні «бандєромобілі», про «нелюдську жорстокість українців», – словом, усе, що так жахає росіян і викликає гомеричний регіт в українців.

Щодо наративів про Захід, то зазвичай їх плодять під пропагандистським соусом «загнівающєго Запада». За телеказаніями колективних скабєєвих і соловйових, які, до слова, частенько туди виїжджають на відпочинок і релаксацію, «загниває» Захід з багатьох причин: протести, хвилі біженців, рухи ЛГБТ-спільноти тощо. Тобто все те, що в нормальному світі вважається проявами демократії, «російські медіа» описують як «гниття».

Для двох своїх геополітичних ворогів Росія вигадала парасольковий (такий, що об’єднує) наратив: Україна – маріонетка Заходу.

Наприклад, Телеканал «РИА-новости» повідомляє, що США причетна до розробки компонентів біологічної зброї в Україні. Про недостовірність інформації говорити не доводиться. До того ж у словах про нібито проведення дослідів на українських військових впізнаємо наратив про «образ звіра». Скрізь вони встигають!

Скріншот з телеграм-каналу «РИА-новости»

Ось чому російське суспільство «на всіх язиках все мовчить, бо благоденствує». Наративи дурманять. Зокрема і наративи псевдоісторії. 89% росіян найбільше пишаються «побєдой в вєлікой отєчествєнной войнє». Рашистські фарисеї і цю війну зображують «з ніг на голову»: як «свящєнную», геть проігнорувавши очевидний історичний факт: Другу світову війну «благословили» пакт Молотова-Ріббентропа, мюнхенська змова двох тиранів – Сталіна і Гітлера. І перед 22-м червня 1941 року було 17 вересня 1939-го – напад СРСР на Польщу.

Натомість в очах росіян, затуманених чадом пропаганди, їхня «дєржава» постає такою собі рятівницею, визволителькою, що й дає Кремлю внутрішню підтримку й «почесне право» клеймувати усіх непокірних «неонацистами» і говорити з ними мовою танків та «іскандерів». Або кажучи так як є – коїти воєнні злочини проти суверенних держав, народів, проти цивілізованого демократичного світу.

Як розпізнати можливі види дезінформації

Вона спрямована на простих людей, тому її тактика будується на базовій психології. Для того, щоб досягнути мети, завідомо ввести в оману, повідомлення має зловити споживача інформації на гачок.

Розберімо призначення отих гачків, а точніше маніпуляцій, на конкретному прикладі.

Перше, що ви читаєте в новині, – це заголовок. Він уже може коротко вас проінформувати, або ж заохотить прочитати саму новину. Звісно, медіа вигідніший другий варіант, тому часто заголовки грають на людських емоціях.

Ось, для прикладу, заголовок на сайті-сміттярці.

Зверніть увагу на градус емоційності та заклики до дій. Побачивши такий заголовок, ймовірно, найперше, що зробить читач, візьметься поширювати новину. Можливо, навіть не дочитавши її до кінця.

Ілюстрація до матеріалу також підливає оливи у вогонь, провокуючи в читача відчуття страху.

Висновок 1. Не задовольняйтеся заголовком, потрудіться почитати саму новину, а вже тоді вирішіть, чи варто її поширювати.

Добросовісні медіа завжди вказують джерело інформації, щоб читач сам міг переконатися в достовірності фактів. Гортаємо обрану публікацію, знаходимо вказівку на першоджерело. Із подивом довідуємося: там цього матеріалу немає. Явне маніпулювання.

Відсилання до «першоджерела», зокрема до авторитетних медіа, які насправді не продукували згаданої новини – традиційний прийом «оболваніванія масс», яким не гребують користатися російські «ЗМІ».

Висновок 2. Перевіряйте першоджерело, якщо воно вказане. Якщо ж ні – спробуйте знайти цю ж інформацію в інших офіційних медіа.

Часто для об’єктивності висвітлення теми медіа звертаються до думки експертів. Це вдала практика, бо фахівець здатен краще пояснити, йому більше вірять. Головне, щоб експерт був справжнім, а не фейковим.

От наприклад, американська співачка Нікі Мінаж коментує вакцинацію від Covid-19.

«Мій двоюрідний брат у Тринідаді не отримає вакцину, тому що його друг отримав її і став імпотентом. Його яєчка опухли. Його другу залишалися тижні до одруження, тепер дівчина відмінила весілля. Тож просто моліться про це та переконайтеся, що ви задоволені своїм рішенням, а не знущайтеся»,- пише артистка.

Або помічник Вадима Рабіновича, якого на деяких підконтрольних ОПЗЖ- каналах називають експертом, Володимир Кацман просторікує:«Як потім виявилося, та вакцина, яку нам привезли (AstraZeneka – авт.), не випробовувалась навіть на технічних індустріях, де ця вакцина виробляється».

Переконатися в «обізнаності» «експерта» Кацмана можна і у його монологах на каналі «Наш», де він стверджує, що причиною блокування телеканалів (112, «NewsOne», ZIK -, авт.) стали… високі рейтинги «ОПЗЖ».

Висновок 3. Ставтеся критично до слів експертів. За можливості перевіряйте їх. Зробити це можна за допомогою бази псевдоекспертів.

Кілька додаткових порад тим, хто доглядає свій медіа простір:

• Оберіть для себе декілька медіа, які читатимете. Оптимальна кількість – 2-3. Простежте, щоб вони були доброчесними. Непогано б знати, хто власник медіа. І забудьте про анонімні телеграм-канали.
• Не поширюйте те, що вас обурило відразу. Ймовірно, на ваших емоціях маніпулятивно зіграли.
• Не вірте всіляким розсилкам у Viber чи Facebook. Соцмережі – це найбільше і малоконтрольоване поле для поширення маніпуляцій.
• Мисліть критично.
• Цікавтесь. Знаючи якомога більше, будете стійкішими до маніпуляцій. У випадку з путінськими публічними викривленнями історії: знаєте правду – точно не приймете ідеологію «русского мира».

Як Україна бореться із засиллям дезінформації

2021 року в Україні створено відразу дві інституції: Центр протидії дезінформації при Раді національної безпеки та оборони і Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки при Міністерстві культури та інформаційної політики. Саме вони ініціювали блокування сумнозвісних проросійських каналів 112, «NewsOne» та ZIK.

Маю підстави щиро подякувати їм за прекрасну роботу сьогодні, у час війни. Мені довелося добре потрудитися, щоб знайти доступ до російських медіа, адже відтепер вони Україні заблоковані.

Маємо також низку неприбуткових волонтерських організацій, які поширюють знання з медіаграмотності. Варто згадати ініціативу комунікаційниці та авторки Оксани Мороз «Як не стати овочем».

Отже, як бачимо, дезінформація має властивість міцно осідати не лише в новинах, а у свідомості. Вона вправно змінює наше світосприйняття на користь ворогу.

Саме тому інформаційна гігієна нині так само життєво важлива, як і особиста гігієна тіла. Зважайте на те, що споживаєте з мережі чи інших ресурсів. Адже в будь-якому випадку дезінформація провокує протистояння і навіть війни. Ми в цьому вже переконалися.