УРИВОК 1

Спочатку здавалося, що це сон, тому, опинившись тут, вони спочатку раз у раз намагалися прокинутися… Однак сон затягав, і кожного разу в спробі вирватися, опинялися все глибше… Напевне, “глибше” – неправильне слово, бо це була межа, а на ній не буває… Утім, ніхто не знає, як буває на межі, поки не опиниться тут. Навколо був суцільний густий туман, крізь який пробивалися тільки якісь спалахи та нестримний гул… голосів? вибухів?… 

Не буть ніколи раю
У цім кривавім краю…
Павло Тичина

Схоже, уявлення про гідність та й саме явище не еволюціонує, хоч нам наполегливо нав’язують думку про те, що останні століття з їх гуманізацією суспільства істотно змінили суть цього поняття, поглибили його. Еволюціонує (або деградує) лише наша здатність приймати почуття гідності іншої особистості.

«Скільки іще забере вона Твоїх дітей, не твоя війна? Скільки іще забере війна Твоїх дітей…»

Нарешті наші ЗМІ, здається, заспокоїлися після виборів американського президента. Результати стали справді неочікуваними для багатьох… Я не політичний аналітик і не претендую на роль експерта, але всі ці нездорові інформаційні баталії провокують до певних узагальнень.

Світові не вистачає розуму, але для того, щоб збагнути цю просту істину, потрібен розум.

Соцмережі підірвала публікація «Української правди» про чергові експерименти нашого Міністерства – впровадження програми формування сімейних цінностей для школярів VIII-IX класів. Здавалося б, здорова ініціатива: школа насправді навчає дітей усього на світі, але тільки не того, що дозволить їм соціалізуватися, нормально переживати вікові труднощі, реалізуватися як особистість і вміти комунікувати з людьми. Отже, звучить перспективно, але… Чому завжди в нас буває це «але»? Чому коментарі під статтею «Української правди» такі неоднозначні, причому у великій мірі гендерно полярні?..

Свідомо беруся писати про український міні-серіал «Століття Якова» вже тоді, коли відшуміли перші гучні реакції, стихли епатажно-гострі висловлювання і таке інше, бо над цим фактом нашого нового кінематографа хочеться помислити в тиші.

Cьогодні моя близька подруга сказала: «Навіть коли все закінчиться, нас все одно не зрозуміють, бо біда кожного – то тільки його біда»… Розуміння іншого – це не суто інтелектуальний процес, радше процес душевний і духовний, і розуміння, власне, в ситуацій війни й жорсткого конфлікту потребують усі члени суспільства, отже, йдеться зовсім не про співчуття одним категоріям людей на відміну від інших.