Український письменник Артем Чех – із тих авторів, хто вибудовує ландшафт нашої сучасної літератури. Серед його поважних досягнень – численні нагороди, переклади книжок іноземними мовами, навіть екранізація роману «Хто ти такий?» під назвою «Я і Фелікс». Але беззаперечною константою життя Артема Чеха є війна. Чех її ненавидить. Чех обіцяє собі закрити цю тему. Чех знову повертається туди, бо мусить…

Його збірки есеїв «Точка нуль» і «Гра в перевдягання» вийшли з друку 2017-го і 2025 року відповідно. Обидві книжки пройнято червоною ниткою історії людини, котра не хоче пов’язувати життя з війною, але має приймати її й себе нового на фронті. У «Грі в перевдягання» цей драматичний наратив похмуріший на вигляд. З війни на Сході Чеху вдалося повернутися, але повномасштабне вторгнення стає для письменника катастрофою, що розбиває світ на тріски.

В новій ролі

У 2015 році Чех, отримавши повістку, опинився на фронті. У «Точці нуль» він без жодного ентузіазму описує своє входження у світ війни. Знайомство з місцевими старожилами біля військкомату нагадує Чеху шаблонну сцену з фільмів, де головний герой потрапляє в тюрму і крокує крізь блок до власної камери. Майбутні побратими теж викликають у нього не найкращі враження. Беззубі роти новоспечених солдат, міцний перегар, яким одвівав кожен, руйнують уявлення героя про оборонців країни, почерпнуті зі столичних рекламних бордів, де на нього позирали освічені чоловіки, які продали свої розкішні автівки й подалися на фронт.

Відтак «Точка нуль» представляє читачам Чеха, що не вписується у колектив людей війни й не воліє цього робити. Побратими дорогою на полігон гомонять про зброю, техніку та її характеристики. Письменник відмовчується, адже навіть у школі був одним з тих нечисленних, хто пропускав баталістичні сцени у «Війні й мирі». Згодом Чех таки полюбить побратимів, «як своїх дітей». Але й спротив новій ролі не переборе. Кожною рисою він видає людину антивоєнну. Звісно ж, не у сенсах, якими охоче виправдовуються російські ліберали чи люди без волі й честі. Війна для нього – руйнівне лихо, яке ніколи б не мало статися.

«Гра в перевдягання» має абсолютно іншого оповідача й головного героя. Того, хто, з непохитністю й відчаєм приймаючи свій обов’язок, усвідомлює: «І нікого в цьому великому світі немає, хто б захистив мене. Всі чекають захисту від мене».

Потрапивши на війну, Чех вже не мислить категоріями «вони» – солдати, що не викликають довіри, та «я», що не вписуюсь у їхній колектив. Серед побратимів письменник одразу починає шукати довіри й людського зв’язку, який втримає на плаву в цьому божевіллі. Чех тепер – беззаперечно один з них, готовий подружитися навіть з дідом, що пройшов Афганістан і докучає несмішними анекдотами російською. Так, він зневажає війну. Хоча тепер з гіркотою усвідомлює: від неї вже не втекти. Тепер війна глибоко закарбована в його світі. І це тягар, з яким письменник мусить навчитися жити.

Що вигадували, те збулося

«Маленька наївна смішна війна» опиняється на звалищі минулого. У «Точці нуль» немає такої війни, яку звично бачити у нинішніх новинах. Значна частина збірки 2017 року присвячена відносно спокійній буденності на фронті. Чех не скупиться на описи складнощів тодішнього окопного життя. Солдатські ноги постійно мерзнуть, польові миші набридають, мокрі дрова не дають тепла, а Святий Миколай не доїжджає на передову. На презентації «Точки нуль» у 2023 році Чех казав: «Було так класно служити: смерть одного товариша на місяць  була надзвичайною подією».

У розділі «Майже як в анекдоті» він розповідає про тодішню нудьгу на фронті, яка спонукала його побратимів вигадувати епічні історії про пекельні бої, нескінченні історії. Ще на полігоні дехто з новоспечених воїнів жахав дружин і мам сюжетами зі своєї уяви. Знайомий Чеха служив на блокпосту в Ізюмі, жив «розкішним життям», при теплій «буржуйці» і дрібних хабарях. Та для його коханої реальність була іншою: відважний воїн дзвонив своїй Натулічці, розповідав про поранення, постійні контузії і загибель половини взводу.

Збірка «Гра в перевдягання» вимальовує інше, похмуре полотно, де побратими мусять применшувати правду боїв, щоб не збентежити близьких. У Бахмуті Чех прощається з життям двадцять разів. На позиції завдовжки кілометр залишалося всього десять побратимів. Єдиний порятунок – копати. Копати якомога глибше і спробувати сховатися. П’ять діб Чех проводить у цій схожій на могилу ямі, де приречено спостерігає за смертями побратимів і вичікує, коли настане його час. Шлях з цієї пастки простягався крізь сім кілометрів під щільними обстрілами. Він вижив дивом. Опинившись у відносно тихому Слов’янську, поспішив зв’язатися з дружиною. П’ять діб кохана не знала нічого, отримувала лише брехливе «все добре» від побратимів Чеха у тилу.

Те, що у «Точці нуль» солдати вигадували із завзяттям, стало реальністю у світі «Гри в перевдягання».

Зболена надія

«Точка нуль» завершується як пригода: побратими, переповнені почуттями, гомонять дещо безтурботно, прямуючи на потяг. З фіналом збірки для Чеха обривається етап війни у житті: її тему він закриває і кладе у довгу шухляду. Звісно ж, реальність не була безхмарною: чотири складних місяці чоловік повертався до цивільного життя. Зрештою праця допомогла Чеху отямитися.

Війна у «Грі в перевдягання» інша. Від неї не вирватися завдяки роботі чи спілкуванню. Ця війна – всеохопна, задушлива й нестерпна. У ті п’ять діб пекла Чех пережив досвід, який остаточно перекрив йому шляхи повернення до звичайного буття. Фінал збірки є одним великим проханням письменника. Не брати більше зброї до рук. Не повертатися на схід. Не губити одне одного. Кожен рядок маніфесту пронизаний відчаєм. Чех просить щиро й по-справжньому. Та поміж читачами й письменником постає невисловлене усвідомлення: це благання – нездійсненне.