Українцям болить серце за долю Маріуполя, Харкова, Бучі… Не менше постраждали від рашистської напасті Сумська й Чернігівська області, населені пункти Київщини, Миколаївщина. Навіть важко уявити, які жахи зараз переживають окуповані Херсон і Таврія…

Та, на щастя, в Україні ще залишилися куточки, які можна назвати відносно безпечними, навіть спокійними. Місто Черкаси – серед них.

Ідучи рідним містом, де я народилася і зросла, часом здається, що війни немає. Вулицями, скверами гуляють мами з дітками, щоправда більшість жіноцтва мають утомлений вигляд… Хлопець вигулює чорного лабрадора… Біля продуктового магазину – буденний рух: заходять-виходять покупці… Звична мирна картина, хоча за нинішніх часів для більшості українців, на жаль, нетипова.

Звісно, ця ідилія – на перший і неуважний погляд. А придивившись до життя черкасців, розумієш: війна дійшла й сюди. Спохмурніли містяни, рідко коли їхні обличчя осяває усміх. Та й розмови на вулицях уривчасті, тривожні. У місті побільшало народу. І машин поліції, і людей у військових одностроях. На фасадах дитсадків, шкіл, поліклінік написи: «Черкаси – це Україна», «Черкаси будуть чинити опір». І щоденні сирени по кілька разів за добу рвуть на шматки звичний спокій, виривать людей з їхнього уявних мушлів безпеки. Черкасці звикають і не звикнуть до цих голосінь.

Фронт звідси далеко, але тримає оборону на економічному фронті. Працюють підприємства, банки, магазини, перукарні, салони краси… Звісно, через комендантську годину скорочено робочий час, а на час тривоги більшість закладів зачиняються.

Справно працює критична інфраструктура міста. Громадський транспорт ходить трохи рідше, ніж до війни. Але містянам не доводиться надто довго чекати потрібну маршрутку чи тролейбус (до речі, проїзд у ньому до 15 червня безплатний).

А ще Черкаси і Черкащина дали притулок багатьом вимушеним переселенцям з місць активних бойових дій. Для когось моє місто, наш край – тимчасовий осідок. Та все ж чимало людей, яким зелені Черкаси припали до серця, стали на деякий час черкасцями. Залишилися тут – чекати і наближати перемогу.