Листопад — місяць театрів. Коли із холодної, вогкої та сірої імли хочеться пірнути у яскравий світ вишуканих світильників, м‘яких крісел, усміхнених та красиво одягнених людей. А ще для того, щоб знайти відповіді на свої болючі питання, бо листопад він такий: місяць, коли разом з листям опадають ілюзії.

Скрізь неправда… Скрізь! Куди не глянь, де не кинь — усюди кривда та кривда, — і здається, що не Чіпка з роману Панаса Мирного говорить в театрі ці слова, а ти сам. Бо як і він, «живеш, нудишся, тратиш силу, волю, щоб кудись заховатись від неї, втекти від неї». Від неправди.

Назву— «Хіба ревуть воли, як ясла повні» — Панас Мирний взяв із Біблії. Ситі воли, і справді, не ревуть. Втім, хіба можна боротися за правду неправедно? Хіба можна боротися зі злом, насправді примножуючи його? Одна із найяскравіших сцен у виставі, коли малий Чіпка виколює Богу очі на іконі, щоб вкрасти зі столу зайвий шматок хліба. Всі наші великі гріхи починаються із якихось незначних, про які ми думаємо, що Бог заплющить на те очі.

Цьому українському шедевру пощастило двічі. Перший раз, коли через вісім років категоричних відмов на Батьківщині, рукопис несподівано надрукували аж у Женеві, а вдруге, коли через 138 років потому видатний український режисер Віталій Малахов поставив спектакль по цьому роману на новій сцені Театру на Подолі. Наблизивши до нас невмирущу класику, наповнивши її сучасними смислами.

На прем‘єрі було багато молоді, яка гостро співпереживала головному герою, всі страждання якого чуттєво передав відомий актор Роман Халаімов, той самий, що зіграв кримінального авторитета Пастуха у фільмі «Дике поле», прем‘єра якого відбулася одночасно із прем‘єрою вистави в театрі, і образ розхристаного бандита Чіпки Вареника у сьогоднішньому київському часі і просторі якось легко трансформувався в елегантного Мадлена Владленовича, який контролює неосяжні донбаські поля… Хоча найсильнішим героєм вистави все ж таки є музика у виконанні рок-джаз бенду театру. Завдяки їй, особливо з хітом «Ромадан», дійство на сцені — ніби гарне крафтове пиво, яке переливається через край, бризкає золотими іскрами, наповнює драйвом і легкою гіркотою.

І десь там, на денці пляшки, ти й відшукаєш істину. Ту саму правду, якої всім і завжди так хочеться. І яка у кожного таки своя.