Київ втрачає славу найзеленішої європейської столиці. За 70 років масиви лісопарків міста скоротилися на третину. Із будівельним бумом все частіше йдуть під сокиру не лише крихкі тополі, а й віковічні дуби, буки та липи, що охороняються законом.  Збереженню зелених легень Києва має посприяти карта давніх насаджень, створена міським Еколого-культурним центром  разом з картографічною компанією «Візіком».

Важко повірити, але в столиці ще й досі ростуть ровесники Київської Русі. Найстарішим вважається дуб Грюневельда, названий на честь німецького художника, який малював казкові дерева. Вік велетня можна вирахувати лише приблизно. Йому щонайменше дев’ять століть! Росте на 27-му кілометрі Столичного шосе, має велике дупло, пошкоджене вогнем. Молодші київські дуби сягають тридцяти метрів, а наш старожил витягнувся лише на двадцять.  Правічному дубу присвоєно звання «Національне дерево України». Таке в Україні мають лише сімнадцять найстаріших і найвидатніших дерев.  

Загалом у Києві майже три з половиною сотні крислатих велетів, яким понад сто років. Серед них чимало екзотичних для нашого краю. Після знищення у радянські часи Акліматизаційного саду, висадженого  зоологом Миколою Кащенком, лишився один платан, найстаріший і найбільший у Києві. Зрозуміло, що дерево називають на честь видатного ученого. Гінкго Сікорського представляє реліктову флору. Найстарішому зразку понад півтори сотні років, росте він у парку «Київського політехнічного інституту». А перші дерева цього роду голонасінних з’явилися на нашій планеті близько трьохсот мільйонів років тому.  Можливо, ви чули щось про катальпу, яка росте, переважно, в субтропіках? То вона прижилася і в Києві, на вулиці Вадима Гетьмана.

Серед зелених довгожителів – три буки, що височіють перед стінами Інституту харчової хімії, посаджені. засновником київської садівничої школи, саксонцем Вільгельмом, або ж Віктором Крістером. Завдяки його старанням на початку ХХ століття місто здобуло славу одного із найзеленіших у світі. На Вітряних горах, біля колишньої садиби Крістера, яка не збереглася, росте сімсотлітній дуб, названий ім’ям садівника. На жаль, могила першого київського озеленювача у занедбаному стані, з неї вкрали мармуровий надгробок.

У великому гурті віковічних дубів зустрічаємо 500-літню шовковицю. За легендою, перше екзотичне деревце посадили монахи Видубицького монастиря, звідси саджанці поширилися неозорою Україною. Шовковицю ще називають Шевченковою, бо великий майстер слова і пензля, працюючи над серією офортів «Живописна Україна», зробив кілька її малюнків. Дерево можна розгледіти і на офорті «Видубицький монастир». На подвір’ї Літературно-меморіального будинку-музею також росте Кобзарева шовковиця, а в парку «Березовий Гай», де ще один меморіальний музей «Хата на Пріорці», розкинув гілля  Шевченків дуб.

Як бачимо, іменних дерев у Києві чимало. Одне з найвідоміших  – липа Петра Могили, що освячує  залишки Десятинної церкви. У Китаєві, біля Троїцької церкви, височіє найстаріший і найбільший каштан, який теж начебто посадив київський митрополит. Але роки його життя не збігаються з віком старезного дерева. Є у Києві і дуби Петра Могили. У Києво-Печерській лаврі, біля входу у Дальні печери, росте «липа Феодосія Печерського», але їй не більше 600 років, тож засновник монастиря не міг її посадити.  Згадаємо ще сосну Петра Нестерова, що височіє на Вовчій горі по вулиці Андрія Малишка. Над нею, кажуть, свого часу повітряний ас відпрацьовував фігури вищого пілотажу. Можливо, то був для пілота гарний орієнтир. Сосна, якій нині 250 років, витяглася на цілих 20 метрів.

Крім іменних дерев, ростуть у Києві Перунів, Татарський, Царський. Віковий дуби, дуб Бай-бай, дуби Хитрун і Довгожитель, Фортечний ясен, Тополя метробудівська (їй півтора століття!), Віковічна груша. Але, на жаль, більшість дерев-старожилів безіменні. Мабуть, тому, що кияни байдуже повз них проходять. Але ви, друзі, не поспішайте. Підійдіть до дерева, постійте, познайомтесь. І високий красень відкриє своє правічне  ім’я.