За даними Верховного комісара ООН з питань біженців на 14 липня, з 24 лютого кордон України перетнули понад 9 млн людей. Тимчасовий захист від війни в Європі отримали понад 3,4 млн українських біженців. Держави, що їх приймають, ще не мали стільки людей, яким треба надати не тільки захист, а й соціальну допомогу, робочі та учбові місця, курси з інтеграції в країну тощо. І тому в найкоротші терміни затверджували закони та прописували нові чи спрощені правила прийому українців.

Останнім часом у соціальних мережах українці часто вказують на важливість бути вдячними європейським країнам за підтримку і притулок. Утім поширюється наратив, що ми таки скупі на вдячність, що, мовляв, сприймаємо допомогу Європи за належне. Не відаю, кому так кортить множити цю бридню, бо насправді вже в багатьох містах відбулися акції вдячності, організовані нашими земляками. Наприклад, 9 березня в польських Сувалках українці прибирали парк та бульвари. 7 квітня в німецькому Баутцені пройшла акція «З подякою в серці». 29 травня біженці дякували Варшаві, а 6 червня вдячні українці в Бельгії навели лад у брюссельському парку «П’ятдесятиріччя». Прикро, що в медіапросторі про ці ініціативи майже не згадують.

Такі заходи тривають і нині. Нещодавно баварське місто Регенсбурґ почуло багато щирих слів подяки від українців: тимчасово переміщені особи в Німеччині організували двогодинну ходу «Vielen Dank».

Чимало зробили для організації цієї акції наші краяни, котрі давно живуть у Німеччині. Українці дякували країні, німцям, самому Регенсбурґові насамперед за щирість і захист, за соціальну, матеріальну, медичну допомогу, психологічну підтримку. Про це красномовно свідчили плакати, які несли учасники ходи.

Над колоною майоріли прапори України, Німеччини, Баварії, діти роздавали перехожим символічні серденька, власноруч зроблені в національних кольорах Німеччини і України. Час од часу середмістям старовинного баварського міста ширилася знаменита «Ой у лузі червона калина», лунав славень України, слова подяки «Danke Deutschland!» і «Danke Regensburg!».

Реакція перехожих по-доброму дивувала: німці привітно махали руками, деякі навіть розчулено обіймали. Зворушливою видався прохід повз стенд організації, що збирає кошти на допомогу біженцям: німкеня, яка стояла за стендом, не стримала сліз.

Неможливо не згадати реакцію перехожих сирійців: вони заливалися слізьми; їм зрозумілий наш біль, бо й самі котрий рік живуть на чужині, рятуючись від рашистських бомб.

Організатори ходи офіційно зареєстрували сповістили про акцію місцеві органи влади, тому її супроводжували охоронці порядку.

– Наші біженці все ще у стані стресу, тому часто забувають казати волонтерові чи просто людині, яка їм допомогла, звичне «спасибі», – пояснює організаторка ходи херсонка Тетяна Єрмалович. – Звісно, це не означає, що вони не бажають дякувати. І тому, як на мене, важливо, що ми засвідчили нашим гостинним господарям, мешканцям Регенсбурґа, жителям Німеччини, що ми дуже вдячні за допомогу, що нам неабияк важлива ця підтримка. Ми відчуваємо їхню турботу щодня.

Тетяна Єрмалович зізналася: мала острах, що на ходу прийде мало людей. Навіть заявку для проведення акції зареєструвала на лише 100 осіб. Утім хода видалася багатолюдною.

Як зазначила організаторка акції, цікаво було спостерігати за емоціями перехожих, як змінювалися їхні обличчя. Спочатку, коли бачили українські прапори та чули спів «Червоної калини», очевидно, гадали, що це просто чергова демонстрація. Але коли почули чули вигуки «Danke Deutschland!» та «Danke Regensburg!», миттєво просявали усмішками, хапалися за телефони, знімали ходу.

– Мені було важливо прийти, бо я справді відчуваю вдячність, – розповідає учасниця ходи Юлія Ляпіна. – Німці нас приймають дуже гостинно, це відчутно повсюди – у підтримці простих людей, в опікуванні держави. Вдячні Німеччині за те, що вона створила нам усі умови для життя. А звичайним людям дякуємо за їхні щирість та доброту. Я розумію, що держава оплачує наше проживання з їхніх податків. Вони могли б бути незадоволені, але ставляться до цього з терпінням і розумінням. Ця хода для мене – ще й нагода відчути радість єднання з нашими людьми: ти в іншій країні не один. Пишаюся нашим народом. Це була жива і тепла людська хвиля з рідної країни. Хвиля, що підносить.

Вдячна організаторам акції й учасниця ходи Катерина Кондратюк. «Для нас неоціненне та підтримка, яку надають нам місцеві мешканці. Після ходи залишилося неймовірне тепло та любов у серці. Чудова атмосфера зрідненості!»

Фото: особиста світлина учасниці ходи

Висловити вдячність Німеччині не менш важливо й для молодого покоління краян:

– Приємно, що в ході йшли дуже багато українців, я не очікувала, – не стримувала захоплення десятирічна Марія Ляпіна. – Так ми вкотре подякували Німеччині і підтримали Україну бо ми подумки завжди на нашій Батьківщині.

Там, де українці, завжди вирує життя. Нині ми залежимо від підтримки інших держав. Наша щира подяка країнам і народам, кожному, хто подає нам руку допомоги, – це теж помітний внесок у нашу Перемогу. Будуємо міст єднання з цивілізованим світом.