«Заговори, щоб я тебе побачив», – звертався до співрозмовника античний філософ і майстер полеміки Сократ.

Іван Дорн заговорив, і всі побачили, що перед ними – російськомовний хохол. Якомусь містечковому російському журналісту український співак висповідався напередодні Великодня. Мовляв, зі «старшим братом» у нас, українців, «ссора», треба, мовляв, помиритися.  А грошей на  АТО, про що говорив «якийсь волонтер», він ніколи не давав. Мабуть, щоб ми швидше помирилися зі «старшим братом». І на пісенному конкурсі в Юрмалі,  у розпал «ссори»,  Дорн співав із тризубом на светрі, щоб… «нікто нє вонял».

Дорн, схоже, багато чого не знає. Наприклад, що Тризуб – то не просто символ княжої України (це він точно не знає), а й Державний Герб. Для справжнього громадянина  України – це те ж саме, що й повітря Батьківщини. Ним дихають і живуть. «У ріднім краї навіть дим// Солодкий і коханий», –  писала Леся Українка, та, яку  Дорн бачить тоді, коли дістає з гаманця двохсотгривенну купюру. І якщо у ріднім краї Дорну, трапляється,  смердить, то, очевидно, варто йому, раз пішла така балачка, чесно запитати себе в дусі «провідниці Вєрки»: «Та що це так воняє? Невже це я?».

Всі люди брати. Але трапилося так, що через розумові збочення і моральне каліцтво брата перекорчило на вбивства. Замиритися з таким –  значить стати самогубцею. Потоптувачем Божих законів і людської гідності.

Мову дано людині, щоб говорити, а язик – щоб, прикусуючи, ховати своє глупство.

Краще співай, Іване! Якщо після цього дурноголового пасажу тебе ще хтось тут слухатиме…