Перш ніж узяти до рук автомат, він тримав у руках комп’ютерну мишу. І не був схожий на «типового військового». Але саме він став обличчям нового покоління: чесного, втомленого й дотепного. Писав про фронт із мішаниною злості, сміху й втоми. Його слова били, як уламки. Бо він не вигадував – він пережив.

До початку повномасштабного вторгнення Володимир Чиж був, як він сам себе називав, «зросійщеним задротом». У своєму телеграм-каналі він чесно писав про це: «Вісім тисяч годин у «Dota 2», три тисячі в «Counter-Strike». Грав у «Genshin Impact», дивився аніме. Половина мого оточення – росіяни з інтернету. Увесь контент, який я споживав, слухав, читав і дивився, – виключно російський».

На початку повномасштабної війни Володимир, тоді ще 18-річний хлопець, як і багато хто, не уявляв себе в окопі – навіть думав, як уникнути мобілізації, хоча ще не підлягав їй. Але за кілька місяців у ньому щось різко змінилося. І у свої 19 він свідомо приєднався до Збройних сил України.

«Я потрапив на війну саме на зрізі переходу в доросле життя. Все змінилося настільки кардинально, що я буквально змінив мову думок, викинув усе минуле – воно було повністю російським. Грубо кажучи, я дитина війни. Я тут народився. Я не знаю життя поза війною».

Майже одразу Володимир вирішує створити телеграм-канал – простір, у якому унікально поєднується щоденна фронтова реальність із гумором, мемами та думками. Згодом обирає для себе псевдонім Fujitora – на честь персонажа з його улюбленого аніме «One Piece». Так підписував свої пости, так його знали багато людей в інтернеті: просто Фуджі.

Володимир писав про війну без фільтрів: ділився болем, висміював абсурд і сміливо порушував незручні теми. Водночас залишався живим, дотепним і щирим хлопцем з химерною самоіронією, властивою тільки тим, хто бачив смерть в обличчя: «В принципі я встиг пройти кіберпанк, побути добу в квартирних умовах… Я купив найсучасніше компухтерне залізо. Отримав буквально підтверджений паперово статус “воїна“».

У його телеграм-каналі поряд із фронтовими роздумами часто з’являлися милі, кумедні й теплі речі – геть нетипові для військової тематики.

Свою аудиторію в медійному просторі він збирав не заради слави. Спільнота стала інструментом для боротьби. Володимир починає відкривати збори на потреби своєї бригади. За рік йому вдалося зібрати близько мільйона гривень. Одним із креативних способів пришвидшити закриття зборів став продаж лімітованих шевронів. Як і аватарку свого каналу, Володимир стилізував їх під артефакт із гри «Dota 2» – «Shiva’s Guard». У грі той дає змогу бачити крізь туман війни, захищає й заподіює шкоди. Саме на його честь Володимир обрав свій позивний: «Шива». Створений шеврон він почав продавати, а всі кошти йшли на дрони для бригади.

Проте один зі зборів вилився у кримінальну драму: людина, якій він довірив закупівлю, виявилася шахраєм. Зникло 400 тисяч. Це був один із найболючіших моментів. Він збирав ці кошти місяцями, кожна гривня мала значення, а тепер йому довелося чесно сказати людям, які чекали від нього звіту, що їхні гроші  втрачено.

Він не опустив рук. Знову сів писати, просити. Не мав часу ані на страх за свою репутацію, ні на зневіру у те, чим займається. Ворог не давав йому зайвої хвилини для рефлексій.

Зрештою необхідну суму було повторно зібрано.

«Я, – писав Володимир, –  ніби існую в іншій реальності. У людей якісь фісташкові лате на соєвому молоці, вимкнення світла, метро не працює. А у мене в носі застоявся запах заліза – так тхне смерть і фізичні муки. У мене у вухах, окрім шипінь і свистів від акубаротравм, – останні фрази людей, яких я любив. Фрази скалічених чоловіків, які благають їх добити. В моїх очах – картини «м’ясних фаршів» на місцях кінцівок, ротів, бочин, голів».

З 15 березня 2023 року він служив у складі 81-ї окремої аеромобільної бригади ДШВ у Донецькій та Луганській областях. Уже через тиждень – важкий бій і перше поранення: під час штурму він утримував позицію до кінця, навіть після того, як його накрило уламками від СПГ. Підлікувавшись, повернувся у стрій. У вересні 2023-го – друге поранення, а за ним – третє і четверте. Його неодноразово відправляли на позиції, які були справжньою м’ясорубкою. Він повертався. Знову і знову. За майже півтора року постійного фронту, йому вдалося поїхати у відпустку лише один раз.

«Ми – люди, які узаконено вбивають людей. І це є професією», – писав він.

З весни 2024 року Володимир став оператором БпЛА – і в цьому фахові він теж цілковито розкрився: точний, уважний, винахідливий. Виявляв техніку, позиції, схрони, мінував передній край, скидав вибухівку на ворожі укриття, зривав логістику окупантів і виводив з ладу все, до чого діставав дрон. Удень і вночі. На його рахунку 80 знищених і ще сотня поранених загарбників. А побратимів, рятував неодноразово – під ворожими обстрілами, незважаючи на те що й сам тоді був поранений. Тільки за останній місяць відбив щонайменше п’ять штурмів.

«Я йшов на контракт не розраховуючи повертатись… але склалось так що я пожив, повоював – і щось жити захотілось різко дуже», – зізнавався він після всього пережитого.

1 липня 2024 року двадцятилітній Володимир Чиж загинув: по їхній позиції вдарив ворожий БпЛА. За відвагу та стійкість воїна посмертно нагородили Орденом «За мужність» ІІІ ступеня. У телеграм-каналі вволили останню волю Володимира: опублікували символ Ідеї Нації, за яку він віддав життя.

За свій ще юний вік він пройшов довгий шлях від зросійщеного підлітка до ідейного воїна. Від страху – до свідомого вибору. Від глядача – до того, хто діє у вирі події. І цей шлях він торував чесно, не загубивши ані себе, ані найкращого в собі. Його тексти про війну, смерть і людяність, про байдужість і вигорання назавжди залишаться в серцях тих, хто їх читав. І на скрижалях історії цієї визвольної війни. Він об’єднав навколо себе тисячі людей. Був світлим, дотепним, гострим. Не втрачав чуття гумору навіть під обстрілами.

Його смерть – велика втрата не лише для рідних і побратимів, а й для всієї країни. Але його шлях – це приклад того, якими ми можемо бути. І ким, попри все, залишаємося.