Коли душа мліє від спеки мегаполісів, прогулянки знайомими вулицями не приносять тієї ж радості що колись, а жарти друзів не веселять як раніше, відразу зрозуміло: потрібна вакація у Карпатах. Активне дозвілля серед гірських масивів – задоволення не з дешевих, особливо коли хочеш на 100% зануритися у колорит Гуцульщини та жити, як в Бога за пазухою. Але вирішення все ж таки є.

Влаштувати невеликий спочинок від міського гамору і метушні можна просто у своїй кімнаті, до того ж насолода розтягується на безліч спекотних липневих вечорів. Допоможе у цьому роман Марічки Крижанівської «Тіні».

Історія відбувається у справжньому гуцульському селі Криворівня, біля мальовничих та могутніх вершин Українських Карпат. Сам твір – це алюзія на відомі усім «Тіні забутих предків» Михайла Коцюбинського, він просякнутий мітологією та повір’ями, з якими уживались українські гуцули. В центрі історії – львів’янка Олеся, успішна журналістка, котра ладна на все заради своїх сюжетів. Поряд з нею вірний та неприступний Ярема, вони удвох відправляються на дослідження Гуцульщини. До того ж роман так смачно приправлений місцевою говіркою, описами сільських жителів, їхнім побутом та традиціями, що не помічаєш, як у власному мовленні починаєш галайкотіти «гуцульською».

«То шо я вам скажу, людоньки добрі? «Тіні» – то є фест, файний опис нашєго буття на полонинах», – описав би роман Марічки Крижанівської якийсь вусатий вуйко із Дземброні. Але я не з Гуцульщини, тому не можу цілковито перебирати їхній колорит і продовжу звичною.

Історія в романі настільки активно розвивається та переплітається, а при цьому сюжетні лінії не заплутано, що й не помітиш, як перенесешся у геть інший світ, на кіномайданчик до легендарного Сергія Параджанова і переживеш його власне осягнення «Тіней забутих предків».

Книга читається на одному диханні, напевне, лінія Параджанова найяскравіша і найколоритніша. Це й не дивно – гаряча натура самого режисера та палкі душі гуцулів творять оту пристрасть, яку не стомлюєшся вистежувати.

Що ж, не читацьким контептом єдиним, і щоб повністю задовольнити свої естетичні рецептори, у цій подорожі наступною зупинкою є перегляд фільму від генія поетичного кіно Сергія Параджанова. «Тіні забутих предків» у його режисурі – це не просто кінострічка, це поезія, що іскрить звуками, звичаями, віруваннями, ритуалами та заклинаннями.

Прочитавши перед тим книжку Марічки Крижанівської, зі звичайного глядача перетворюєшся на очевидця подій та помічника самого режисера. Усі кадри полонин видаються знайомими, а головні кіноперсонажі – ніби твої давні приятелі. Цю красу вже бачив раніше, вже чув яскраві коломийки, приміряв автентичні камізельки-кептарі та вишиванки. Звичаї та мова гуцулів увібрали в себе музику природи, легкість потоків гірських річок та міць каміння, що прикрашає ці гори, і це майстерно передано камерою Юрія Іллєнка, динамічним монтажем Сергія Параджанова.

Відпочинок у Карпатах, у нашому випадку не дуже реальний. Одначе все ж може подарувати гармонію та спокій. Занурюючись у цей дивовижний світ, час втрачає силу, і читач, глядач реально переживає мальовничі прогулянки карпатськими полонинами.

Неодмінна рекомендація до перегляду та прочитання у прекрасний період шелестіння лип.