Упродовж останніх двох-трьох тижнів багато думаю про те, що це, напевно, ненормально, що у нас так довго не було міністра охорони здоров’я…Та й зараз лише в/о…

Чому так думаю? Бо дивляться мені в душу очі онкохворих дітей, яких довелося зустріти у Києві під час опромінення. Вони, як і я, проходили цю процедуру на апараті, який часто ламався. У той час, коли новісінький (кажуть, за 40 мільйонів куплений) стояв у підвалі, бо грошей на його встановлення (а це сума значно-значно менша) знайти не вдалося…

Я бачила величезні черги на цю процедуру у Рівному, Києві, інших областях України (доки шукала).

Не розумію, чому тендери на закупівлю пільгових ліків за державними програмами проводяться аж у червні, а не на початку року (адже бюджет ухвалено ще минулого року). Хтось підраховував, скільки людей так і не дочекається такого лікування, на яке спрямовано немалі державні кошти? Я знаю таких людей (і дітей), які не дочекалися… Бо після тендерів ще дається місяць, аж доки програму запустять. А підступні хвороби не чекають…Одному хлопчикові пощастило – хтось там у Верховній Раді чи у МОЗ виявився його земляком…А іншим? Гроші, звичайно, ще встигнуть реалізувати до нового року… Це якщо думати лише про гроші, а не про людей… А мало би бути навпаки…Бо який сенс тоді у тих мільйонах?

Тому я не про себе. Я все-таки вже прожила чудовий відрізок насиченого людського життя. Я просто бачу, що кількість онкохворих людей ( і молоді!) в Україні зростає. Катастрофічно. А ми лікуємося тим переліком часто дуже токсичних препаратів, від яких Європа давно відмовилася. Та й не всі можуть лікуватися навіть так. Бо ми – держава, яка не взяла на себе зобов’язання спасати онкохворих людей так, як це роблять у цілому світі. Нам за рубежем не хочуть продавати якісні препарати, бо не розуміють, чому ми їх маємо купувати самі… А не всі ж можуть купувати навіть найдешевше (бо ціни ж і у нас європейські).

Тому дивляться мені в душу очі тих людей… Дивляться і просять не мовчати…Забули чорнобильців – забудемо хворих АТОвців… Аптечний бізнес процвітає…Дорогі препарати страшно купувати в Україні: ніхто не застрахований тут від підробок…

Тому ще раз риторичне запитання: невже у нас так усе добре в охороні здоров’я, що можна бути без відповідального очільника? Чи у мутній воді краще ловиться рибка?.. Коли ми нарешті вголос скажемо правду про кількість онкохворих людей через 30 років після Чорнобиля? Коли подумаємо про те, що це – наші громадяни? Тим часом нудить від піару на цій темі деяких публічних осіб… Просто нудить…Бо у нас, на жаль, НЕМАЄ СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я… ТЕ, ЩО Є, – НЕ СИСТЕМА… СИСТЕМА МАЄ РЯТУВАТИ, А НЕ ДОПОМАГАТИ ПОВІЛЬНО ВБИВАТИ…

*   *   *
Сама я не пройшла б і половини того шляху, який уже пройшла, без щирої допомоги простих людей – друзів, читачів, віртуальних знайомих. Без Вашої щирої підтримки я уже давно здалася б у боротьбі зі своєю хворобою. Я щиро дякую усім Вам за кожну з теплом і любов’ю перераховану гривн, бо це від душі, бо це відірвано від себе…

І це рятує.

І зцілює.

Натомість дуже прошу своїх друзів і шанувальників не звертатися по допомогу до сумнівних фондів, олігархів, політиків, які самі думають про те, як нажитися і пропіаритися на чужому горі. Якщо вже я вирішила триматися СВІТЛА, то навіть перед загрозою для життя не піду в бік темряви…Адже навіть якщо людині судилося померти – вона також має уміти зробити це красиво…Тому (як дехто пропонував уже взамін за допомогу) не буду писати жодних брудних замовлень …Бо мені у душу дивляться очі тих онкохворих людей.

Які ще тут…

І вже там, на Небесах…

Я кидаю виклики своїх хворобі уже 2 роки, дякуючи Вам, прості українці – лікарі, вчителі, заробітчани,  журналісти, поети, співаки, безробітні, пенсіонери, люди, прізвища багатьох з яких мені ні про що не говорять, яких я ніколи в житті не бачила…

МИРУ ВАШИМ РОДИНАМ І БОЖОГО ЗАХИСТУ!!!

Нехай примножується те, що Ви так щедро роздаєте-розсипаєте… Вражена і зворушена. Горда своїм народом. Зобов’язана боротися і не здаватися. Заради Вас усіх…

*   *   *

Коли їхала до Бухареста – вже знала про ускладнення своєї хвороби…Але поїхала. Мій київський професор дивувався і казав, що вперше бачить таку емоційну пацієнтку. Інші, мовляв, почувши слово «метастази», впадають у депресію, а вона їде на творчу зустріч і дні української культури, кидаючи хворобі новий виклик.

*   *   *
На жаль, організм зараз дав збій – після 11 хімій і 28 опромінювань. Таке витримати, повірте, важко (одна моя добра знайома з Америки каже, що в них це неможливо, що їхні лікарі навіть не повірили…). Але я тримаюся. Вашими молитвами і допомогою – моральною, матеріальною, духовною і душевною… Вашою вірою в мене і підтримкою.

 ДЯКУЮ ЗА ВСЕ!!!

Один цикл «Алімти» уже (майже…) може бути доступним для мене у серпні, ДЯКУЮЧИ УСІМ ВАМ. А другий… Про другий говорити ранувато… ранувато і мріяти… На сьогодні( у перекладі на гривні) отримано мною від дуже близьких і незнайомих мені людей 57 тисяч гривень ( цикл «Алімти» з реєстрацією коштує 65-70 тисяч). Значну суму перерахувала подруга, яка не хоче, щоб її називали… Я не можу подякувати кожному, бо не знаю усіх особисто… На жаль…

Але моя нова книжка «Зцілення любов’ю» неодмінно буде присвячена усім моїм земним Ангелам-Охоронцям…
…Бо дивляться мені в душу очі інших людей. І просять писати…писати про те, що лише ЛЮБОВ може врятувати цей світ…
… Бо інколи мовчати – не поважати себе…
Отож тримаймося СВІТЛА!

Тримаймося на відстані променя!

Любімо ближніх своїх!