Він, Сергій Касич, звичайний хлопець зі столиці, з дитинства колекціонує кольорові іграшкові автомобілі та не уявляє своє життя без фото. Запевняє: «Фотографія – це моє покликання. Навіть якщо б я мав друге життя – однак був би фотографом».

Червоні, сірі, зелені, помаранчеві, білі… Понад 200 різних моделей іграшкових автівок вмістилося в кімнаті фотографа! «Він вміє зробити з крихітної машини велику, а з великої – крихітну», – так говорять про творчість молодого київського фотографа його друзі.

Сергій натхненно залишає світові на згадку своє фотомистецтво. Його «око Майстра» починалося з фотографування телефоном. Згодом опанував раритетний фотоапарат із плівкою, і аж тоді –цифровий. Через його руки пройшли: ФЕД-3, ФЕД-5В, Зміна-8м, Київ-6С, Салют-С, Зеніт-ЕТ…

– Чому саме радянські фотоапарати? –  питаю.

– Ще в дитинстві ми з братом гралися старим татовим фотоапаратом, щось там крутили, натискали, – усміхається Сергій. – Коли я взяв потім до рук той «Зеніт», то був певний, що ми його «вкрутили». Але помилився, старий механізм працював. Я подумав: а чому б не зробити декілька фото? Купив плівку. За космічні гроші, звісно ж: у радянські часи, певен, вона стільки не коштувала. Але мені було настільки цікаво, що я не зупинився навіть після того, як тричі зіпсував плівку. Зрештою навчився працювати з цією нелегкою системою. А далі зупинитися вже було нереально.

Сергія часто запитують, чому він фотографує іграшкові авто?

– Моя кохана, довідавшись про мою колекцію автомобілів, запропонувала їх сфотографувати. Узяла мене за руку і повела на першу в моєму житті зустріч фотографів. Тому я вдячний їй за цю ідею, яку мені вдалося згодом реалізувати, – зізнається Сергій. – Якщо ти малюєш в уяві картину – ти вже художник. Я зрозумів для себе: головне – справжні емоції. І не той, кого фотографую, має прилаштовуватися під мої смаки. Навпаки. Звісно, я можу «упіймати» на фото якусь «людську» родзинку, але це лише доповнення до загального образу. Тут ти вже не лише фотограф, а й художник. «Зображаєш» людину, її характер, людські якості, допомагаєш їй відкритися. Не обов’язково мати дорогий фотоапарат, важливо вміти володіти цією штуковиною. Коли я стомився читати теорію і вирішив вийти з усіх цих рамок, був здивований, як насправді приємно і просто фотографувати процес, а не вигадані пози.

Сергій вважає, що нема жодних правил чи шаблонів, що фотографію потрібно відчувати. Кожен митець має свій власний стиль, своє бачення, свій «кут подачі». Сергій часто цитує свого тезку київського фотографа Сергія Сараханова: «Я не фотографую всіх без винятку. Фотографія – це щось особисте між фотографом та людиною, це нескінченний процес творчості».

– По суті мистецтво фотографії  – це різновид малярства. Художники, вважаю, були першими фотографами. І як будь-яким митцям, фотографам потрібно все життя вчитися, бо неможливо одній людині охопити досвід усього мистецького світу.