Ян Доброносов – бувалий фотокореспондент. У його доробку – і знімання «паркетів» із чиновниками, і світлини про події Революції Гідності, і сила-силенна фронтових знімків.

– Був страх, – згадує Ян пекельні будні фронту. – Міни – це страх. Стою на пагорбі, чую виліт. Потрібно знайти будинок, у котрий не прилетіло. Той, в якому мені довелося чекати спокою мінометів, був повсюди мічений чорними слідами від прильотів. Перша міна пролетіла лівіше, друга правіше… Розумію: третя може й сюди влучити.

Ворожий снаряд сліпий: його жертвою може бути садочок, машина з журналістами чи військовий штаб. Ян ділиться досвідом: у такі моменти необхідно миттю знайти надійний прихисток. В умовах війни відносна безпека настає після закінчення обстрілу, тоді й час роботи фотолітописця.

Основне правило – умій надати домедичну допомогу. Ян чесно зізнається: не наважився вивчати «тактичну медицину». Не може й досі перебороти страху застосування цих навиків поза медичним центром.

– Аптечку брати обов’язково. Вона індивідуальна, лише для тебе. Якщо з побратимом щось трапилося, відкривай його аптечку, не свою. Маєш завжди бути напоготові, що щось може трапитися і з тобою.

Аби богиня смерті Морта не обрізала нитку життя, не слід підіймати і свої дрони в місцях досяжності ворожої артилерії. Увімкнений пульт дрона є чіткою точкою на радарі їхнього навідника.

– Якщо піднімаю дрон, то цим чітко кажу ворогу: «Я ось тут». Усюди, де є міни та арта, не можна піднімати дрони! – запевняє Ян і закликає вчитися бути непомітним. Звісно, для ворога. Кулі та артилерія – далеко не єдині інструменти для вбивства, є ще й ударні безпілотники: снаряди, раптово скинуті цими «пташками», щоденно сіють смерть.

– Потрібно враховувати, що в гарну погоду літають «Орлани». Не треба ходити там, де немає прикриття. Завжди щось має бути над тобою: дерево, будинок, гараж…

Постійними атрибутами війни споконвіку були небезпека та засекреченість. Журналісту як хронологу подій, звісно, треба бути допитливим, але й повсякчас пам’ятати, зайва допитливість небезпечна, що є ще й військова таємниця. І тому, щоб залишити супостата сліпим, медійникам можуть і не надати дозволу на миттєву фіксацію для літопису війни.

– Були випадки, коли знімав без дозволу пресофіцера, – продовжує розповідь Ян. – Бувало, їдеш із тими кадрами в потязі додому, а той телефонує – наказує видаляти. Вони мають право подати на журналістів скаргу, і це практикується регулярно.

У цьому випадку волонтери грають роль не лише затятих помічників війська, а й шпарини для журналіста. Сягнути компромісу й домовитися про спільну поїздку можна завдяки інформаційному поширенню діяльності благодійників.

Коригувати достовірність журналістського матеріалу зобов’язує жорстке протистояння ворожій пропаганді. Прісним стандартом об’єктивності важко тягатися зі спокусливим фейком, тому для зрівняння сил український інформаційний простір заповнюється символічними світлинами.

– На фоні «градів» стоїть військовий з кавуном, наче баштан туди привезли… Мій колега запитує: «Яне, ну як так? Я знімаю все за правилами об’єктивності, а він привіз кавун – і на тобі, зростає кількість переглядів». Я йому відповів: це наша радість від звільненого Херсона – тому фото й вибухнуло такими позитивними емоціями.

Сучасний і довоєнний фотограф, на думку Яна, – це геть різні люди. Нині зоряний час фотографів: їх поважають, вони привернули до себе загальну увагу. Ян справді затребуваний фотожурналіст. І ця популярність додає йому нових проблеми. Щодня його електронну пошту беруть штурмом шахраї: просять, вимагають грошей на нібито праведні справи.

– У моїх повідомленнях орієнтовно 500-600 запитів на збори військовим. І кожен потрібно перевіряти. З організаторами найкраще бачитися наживо, тоді видно, які вони доброчинці. Зазвичай, після пропозиції зустрітися відсіюються 70% запитувачів.

Ян знаходить хліб не лише в журналістиці: за достатньої майстерності з’являються можливості і для комерційної зйомки. Важливо, аби бажання фінансової наживи не затьмарило працю.

На запитання про основний секрет мистецтва фотографії Ян відповів: «Головне – залишатися людиною».