17 червня 2025 року.
Ще одна страшна ніч для України.
Сотні постів, тисячі репостів «ненавидимо нелюдів»…
А тим часом десь у бліндажі. Військовик на секунду відволікається і завдяки супутниковому звʼязку гортає стрічку новин.
І, знаєш що? Загрози на лінії бойового зітунення не болять так, як обстріл рідного міста.

Звісно, тут небезпечно. Страшно. Гидко.
Це ніби диявольська гра, де на кону твоє життя – і життя побратимів. Але всю злість, ненависть і втому ти переносиш не лише в пости й коментарі, а в мотивацію! Мотивацію бути тут. Протриматись ще день. Захистити.

Я дуже хочу, щоб у тилу теж була мотивація.

Мотивація памʼятати, що таке 9-та година ранку.
Мотивація не вчити дітей «по-русскі».
Мотивація думати.
Мотивація не пускати в своє оточення наратив кремля.

А інакше де ж мені шукати мотивацію? Гнівних постів недостатньо.