Скажу як є. Дуже мені «наравиться» недавнє рішення Гааги. От «наравиться» і все! Таке ж воно гнучке, таке ж обтічне… таке ж двосічне… таке ж «на-два-боки-куте-гнуте»…
Таке фігуристе – наче фіга.

А що урок для наших непідкупно-непідпродажних мантієносів та мантієносиць – то куди твоє діло! Якщо з науковою міною – взірець «конформізму з людським обличчям». А по-простому – щоб, знацця, і овечки покотились, і вовчата пощенились.

Такий, отже, взірець, аж вз(і)ряться можна!

Я розумію, що Україна не надала, не довела, не довезла і навіть не донесла. Доказів, звісно. Бо й наші владні верховії, якщо отак за великим рахунком, як на остатній сповіді із соборуванням, – і самі собі все ніяк не нададуть, не доведуть, не довезуть і не донесуть.Та й навряд чи це коли-небудь собі пороблять. Важко ж пуповину одірвать, якщо вона стравохід. Коли на сцені, де чиста вистава, дует їхнього якогось там Абрамовича і нашого якогось тут Пінчука рве довірливу публіку вилясками: «Жить не хочу більш з тобою, Їй же богу, розведусь!..», а за лаштунками, де нечисте життя, гармонійно і задушевно виводить канторними голосами: «Блаженний день, блаженний час…».

Для пуповини-стравоходу нема страшнішої примари, як мара сухої золотої ложки.

І нашому брату-журналісту всіх вір та окрасів сей гаазький вердикт – «нармальок». Можна ж теперки всім запобігливо торжествувать крикливими заголовками.

Про напівзаповнену або напівпорожню посудину.

Денну чи нічну.

Словом, кричіть, баби, до кольок. Одні – «Україна частково виграла!», інші – «Україна частково програла!». Зрештою, не це для панства головне.

Головне – у тому речитативі, що піснею на мотив «гоп-ца-ца» виводять:

«ЗАРОБОК, ЗАРОБОК, ЗАРОБОК».