Колектив Тернопільського обласного центру охорони та наукових досліджень пам’яток культурної спадщини уклав і видрукував унікальну «Карту стрілецької слави Тернопільщини» (шкода, що невеликим тиражем). У чотирьох розділах – інформація про місця постою та боїв Січових стрільців, про їхні пам’ятники та могили. Увінчує цей своєрідний путівник гасло «усусів»: «Не ридать, а добувать!». Чим не дороговказ для усіх поколінь борців за волю України?

На Тернопільщині, яка значний період Першої світової війни перебувала в центрі бойових дій, стрілецтво проявило свою доблесть, зокрема, під Заваловим (Підгаєцький район), Гайворонкою, Буркановим, Брикулею, Семиківцями (Теребовлянський район), на горі Лисоні, під Куропатниками (Бережанський район), Конюхами, Козівкою, Козовою (Козівський район), Бурдяківцями (Борщівський район). Зокрема, під час постою УСС біля Куропатників і Конюхів, літописець стрілецької слави Роман Купчинський створив пісні «Човник хитається», «Накрила нічка», які після багатьох десятиліть табу знову в нас на устах.

На «Карті стрілецької слави» позначено пам’ятники знаним усусам – письменникові Андрію Чайковському (м. Бережани), організатору жіночої чоти УСС Ользі Басараб (с. Іванків Борщівського району), Катерині Рубчаковій, керівникові січового театру (м.Чортків), автору популярних стрілецьких пісень Левку Лепкому (с. Поручин Бережанського району)… Загалом одинадцять меморіальних місць. Стрілецьких могил (достеменно відомих) набагато більше – декілька десятків.

На жаль, не все зберіг час. Багато чого не пощадили чужі режими, які намагалися стерти з пам’яті українців навіть спомини про січовиків. Прикладів такого варварства багато, хоча за підписаним після Першої світової війни Сен-Жерменським договором усі примирені держави (зокрема, Польща) зобов’язувалися шанувати поховання вояків…

– На початку 1925 року представниці Бережанської філії Союзу українок подали на затвердження польській владі проект меморіалу на горі Лисоні, де поліг цвіт січового стрілецтва, – розповідає заступник директора обласного центру охорони та наукових досліджень пам’яток культурної спадщини Людмила Строцень. – Мав він виглядати так: над складеними ящиками з-під боєприпасів вивищується розірваний снаряд, угорі – тризуб. Проте чиновники відкинули проект: мовляв, «не відповідає загальній природній естетиці».

Однак яким було наше здивування, коли основні елементи (стилізовані ящики, снаряди) «забракованого» шовіністами проекту ми помітили на пам’ятнику в Солоному Заліщицького району. До речі, встановили його в 1936 році (акурат до 20-ї річниці бою на Лисоні). Кидалася у вічі професійно виконана символіка українських визвольних змагань: барельєф погруддя січового стрільця увінчував хрест. Яким дивом усе це дійшло до наших днів?

З’ясувалося, порятував ту історичну пам’ятку від нищівного молота радянської ідеологічної системи авторитетний заліщицький краєзнавець, колишній фронтовик родом із Полтавщини Онисій Тур – зареєстрував як «пам’ятник воїнам російської армії, які полягли в роки Першої світової війни». І рішенням облвиконкому об’єкт було взято під охорону.

До слова, таким же чином уникла неминучого погрому й скульптура святого Онуфрія у Касперівцях того ж району: в документі, підписаному О. Туром, преподобний фігурував як… «кріпак Онуфрій». Звісно, «совіти» з класових переконань солідаризувалися із таким типажем, отож узяли і його під свою опіку.

Нерідко пам’ятникам удавалося вціліти завдяки тому, що перебували на території церкви. Наприклад, один із них, встановлений 1929 року, зберігся у селі Ілавче Теребовлянського району. Щоправда, можливо, допоміг і завуальований напис, у якому безпосередньо про стрільців не згадувалося: «Памнятка світової війни. Нашим дорогим мужам і синам».

Нині подекуди на могилах січовиків можна побачити потьмянілі від часу металеві таблиці з написом – «Полеглим за волю». Вони однакові за формою, лише різні прізвища вихідців із конкретних населених пунктів. Упродовж 1938-1939 років їх виготовляла львівська фірма «Мемор», власником якої був відомий патріот Петро Олійник – згодом командувач округою УПА під псевдо «Еней». У радянські часи ці пам’ятні дошки тотально знищувалися. Проте у Різдвянах, Росохуватці, Соснові Теребовлянського та Конюхах Козівського районів їх зуміли переховати і з настанням незалежності України встановили на відновлених пам’ятниках борцям за її волю.

– Митрополит Андрей Шептицький, освячуючи прапор Січових стрільців, дав їм настанову: «Ідіть впевнено по вибраній вами дорозі, а я благословлятиму ваші діла», – продовжує розповідь Людмила Строцень . – Свою дорогу січовики пройшли гідно, залишивши в історії героїчний слід.