…Пригадую зиму 2022 року. Січень. Ще не відступила епідемія коронавірусу, а в повітрі вже витала нова загроза – російське вторгнення. Я, учениця 9-го класу, в очікуванні випускного, планую про вступ до коледжу. Саме тоді мені до рук потрапляє ця ошатна книжечка з дуже гарними ілюстраціями та загадковою назвою «Ізоляція».

У час вторгнення росії я перебувала неподалік окупованих територій, і ця книжка рятувала від нудьги та страху. У ній – оповіді  переможців літературного конкурсу «Антитвір» від «Мистецького Арсеналу» про життя українських дітей у часи пандемії. З мистецькими, багатими на смисл ілюстраціями художниці Ірени Панаріної, які додають динаміки, почуттів і мотивують заглиблюватися в тексти. «Це неймовірне відчуття, наче сам поринаєш у світ дитинства, – так оцінює Ірена своє творіння. –  Найприємніше малювати для дітей, адже вони дуже вдячні, відкриті й щирі».

Погортаймо ж разом сторінки цієї книжки,  відчуймо смак деяких творів.

Марія Чащіна, «Lacrima Dell`anima» (з італ. – «Сльоза душі»). На час написання цього твору дівчині виповнилося 17 років. Свою роботу вона присвятила лікарям, які, незважаючи на усі ризики, рятували життя хворим на страшну пандемію. В історії  поєдналися реалії життя та певна містика, адже тут фігурують привиди і навіть сама смерть. Але, як на мене, завдяки цьому переплетінню правди й вимислу читач, утягнений в перебіг сюжету, глибоко осмислює проблеми суспільства.

« Я – лікар. Розумієш? Я вчилася заради того, щоб рятувати людей. Щоб коли в них не стає сил боротися за своє життя, за нього боролася я. І якщо людині потрібно буде позбутися страждань, то я врятую її. Таке  моє призначення».

Свою історію «У прірві реальностей», 15-річна авторка Анна Безпала структурувала у вигляді щоденника. З важливими датами, за якими – жах розлуки з найближчими. Вони й тепер болять, нагадують трагедію, яку переживаємо, коли війна забирає найрідніших.

«Квіткова хірургія» 16-літньої Олександри Ладиченко розгортає почуття, «завуальовані» під важку патологію. У світі, пересиченому подіями, люди, трапляється, хворіють від власного кохання, а світлі та чисті почуття залишають у серці негойні рани. Так і в цій історії невзаємні почуття проростають квітами в серці –  єдиним порятунком стають «квіткові хірурги».

Оповідь 16-річної Катерини Щуліпенко «Коли розквітне душа» також зачіпає проблему невзаємного та «таємного» кохання. Але в цьому світі «хвороба» має ні з чим не зрівняну назву, хоча її симптоми дуже схожі на коронавірус: «Проходять тижні, а може, й місяці –  спочатку сильний кашель і біль у грудях, ніби крізь ребра і хребет пропускають леза, які з кожною секундою ріжуть усе повільніше й повільніше, розтягую – чи час потім люди відхаркують пелюстки з кров’ю, далі квіти, далі суцвіття… Порятунку вже немає, і людина помирає від задухи або зупинки серця, перетворюючись на квітник. Ханахакі – ось назва хвороби».

Авторка оповіді «Я зникла з надією, що все буде добре» 16-літня Орися Челакової дає можливість читачеві ніби підглянути за життям чужої людини Каї Улофссон, яка прагнула прожити як звичайний підліток, але випадково захворіла на «зникаючу хворобу»… «Симптоми хвороби: нестерпні головні болі, наче блискавка вдаряє в голову й людина одразу втрачає свідомість. Потім дуже сильно нудить, а потім людина починає повільно зникати. Її тіло розчиняється в повітрі, як цукор у воді, і поволі зникає…». Вчитуючись у ці щоденникові нотки, переживаємо разом з головною героїнею трагічні моменти, силкуючись і в цій межовій напрузі знайти щось позитивне.

«Карма» 17-річної Анастасії Маковецької розповідає про містичне в тандемі з реальністю епідемії. Саме такі асоціації спадають на думку, коли згадую перебіг цього сюжету. Травень, звичайний робочий день, але вже скоро тут, на Харківщині медики виявлять симптоми нової хвороби, яку назвуть «Fluff-32».

В чому ж «карма»? У вчинках персонажів: епідемія – як покара людям від Духу з ідеальною зовнішністю і скляною сферою.

А оповідь «Епідемія дерев» 15-річної Дар’ї Строкач (15 років) уже самою назвою натякає на події, які нас очікують. На нову напасницю-хворобу, яка, втім, не вбиває, а перетворює людей на дерева.  Розкриваючи свою історію, Дар’я доносить до аудиторії важливий посил: «Живіть! Не ставайте байдужими. Не ставайте деревами». Я з ним цілковито погоджуюсь, адже попри всі проблеми цього світу життєво необхідно сягати власних мрій і не боятись продуманого ризику. Бо життя – воно дарується один раз і тільки ми самі ладні змінювати його хід.

«Наодинці з совою» 15 річного Северина Кошукова – чи не найменша оповідь цієї збірки. За розміром, але не за вкладеним у неї сенсом. Сама назва перегукується з філософським сенсом «наодинці з собою», і це не випадково. Головний герой забував про людей, які його оточують. Сова виступає тіньовим голосом самого хлопчика, його совістю. Завдяки цій несподіваній зустрічі, підліток зрозумів важливість підтримки одне одного, адже без цього світ позбудеться розуму. Мир і порядок починаються з нас.

«Ті, що не існують» 16-річної Вікторії Вельшинської завершує цю збірку.  Таємниця зникнення власної мами, смуток маленької дитини та несподівано розкриті факти… Чи дізнається головна героїня, що сталось три роки тому, які легенди та міфи виявились реаліями? Дізнаємося, почитавши цю оповідь.

За сюжетами усіх цих цілком самодостатніх оповідок неважко виявити те спільне, що їх переплітає.  «Покоління «Z» уже пережило стільки, що того гіркого досвіду вистачило б на епоху. Книга «Ізоляція» нагадує, якими рятівними є щирі почуття  та цінування кожної секунди нашого життя. Хоча збірка позиціонується як «підліткова література», маю на це свою думку. Голоси «юних дорослих» письменників має чути світ, бо це голос його майбутнього.