Цю збірку оповідань Андрія Любки поєднує головна  героїня. Ніби символізуючи стабільність, свою незриму і невідступну присутність у житті кожної людини. Її ім`я – Самотність. Гадаю, ви знайомі.

Меланхолійна, спокійна, трохи сумна і направду дуже затишна збірка, така вечірньо-чайна та кавово-ранкова. У цих коротких одкровеннях можна легко впізнати себе: усі ми хоча б раз були на межі відчаю. Кожен хоча б раз мріяв втекти від метушні і цілого світу, міркувати собі деінде: про все й водночас ні про що…

Куди несуться ці хмари-овечки, до чого прагнуть, до кого линуть? Чи може бути, що зірки – ніякі й не зірки, а лампочки у вікнах чужих квартир? Ці думки з’являються тому, що змовкають інші звуки навколо. А людина завжди прагне чимось заповнити порожнечу.

Розповіді з цієї збірки знайшли притулок у моїй пам’яті. Вони цікаві увагою автора до речей, які живуть за непримітним для інших ароматом, жестом чи поглядом з-під вій. Я люблю деталі. Ні, обожнюю деталі – ненав’язливі, але переконливі. Люблю персонажів, в існування яких мимоволі віриш.

«Аскольд жив спогадами, а не сьогоднішнім днем. <…> Своє духовне і душевне, внутрішнє життя, він проживає у минулому».

Або:

«Вона все пахне циганським літом, і її пустеля між вами, і наближається вечір, і вона голить ноги у твоїй ванній».

Ми слухаємо одну й ту саму музику, ходимо одними й тими самими місцями, носимо один і той самий одяг – такі схожі й такі роз’єднані люди, абсолютно байдужі одне одному. Усі без всіх можуть, мовляв, а водночас кожен потребує хоча б когось.

Люди прагнуть самотності; люди шукають порятунку від неї. Любка пише, що ми звикли сприймати цей стан як трагедію, й тікаємо від нього та свого «Я». Та який сенс? Хіба втечеш од себе?

«Глянь на камінь, як на діамант – і він сам захоче виглядати краще, розкаже тобі тисячолітню історію своєї боротьбі з вітром, спекою, водою й морозом».

В кожній історії автор намагається пояснити читачам, що без пізнання і прийняття самотності, як природного людського стану, неможливо стати цілком щасливим, жити в гармонії із самим собою та кимось іншим.

З огляду на мораль та підняття такої делікатної теми, мені було неймовірно цікаво поринути у сторінки книги. Для когось вона може стати приятелем, для когось – розвагою, або – нагадуванням про те, що себе слід неодмінно любити, адже наприкінці будь-якого дня у тебе все ще є ти, і заради себе можна впоратися абсолютно з усіма труднощами…