Вечір буденного дня, кіноман (можливо, не цілком затятий) повертається додому з роботи або навчання, морально чи фізично змучений (інколи все разом). Йому не хочеться геть нічого – просто впасти і розслабитися, увімкнувши якусь цілком звичайну кінострічку, де зрозумілий сюжет і передбачуваний сценарний хід. Зате у вихідні зазвичай воліємо переглянути щось серйозніше, чи не так? Пропоную таку кінодобірку; після перегляду кожного із цих фільмів хочеться помовчати, подумати, а потім… стерти собі пам’ять, аби подивитися його знову.

«Ненависть»
Режисер: Матьє Кассовіц
Жанр: драма
Рік: 1995
Рейтинг Rotten Tomatoes: 95%

Історія трьох молодих жителів гетто Парижа: єврея Вінса, темношкірого Юбера та араба Саїда. Весь сюжет охоплює лише одну добу, після масових заворушень, де поліціянти покалічили друга товаришів та загубили пістолет. Хлопці ненавидять своє існування в клітці. Вони не можуть отримати освіти, а відтак і роботи… ненависть поглинає їх… Невже ж остаточно?

Неймовірного стилю фільму додає чорно-біла картинка – так глядач з головою занурюється в атмосферу Європи дев’яностих.

«Острів проклятих»
Режисер: Мартін Скорсезе
Жанр: трилер, детектив
Рік: 2010
Рейтинг Rotten Tomatoes: 77%

50-ті роки, федеральний маршал Едвард (Тедді) Деніелс та його напарник Чак Оул пливуть поромом (відомий мем із цієї сцени) на острів Шаттер, де розташовано психлікарню. Правоохоронцям доручено розслідувати зникнення пацієнтки на ім’я Рейчел Соландо. Тедді – ветеран ІІ Світової, він звільняв німецький концтабір, і схожа атмосфера лікарні, а також нещодавня загибель у пожежі дружини викликають у нього дуже тяжкі спогади і як наслідок – сильні головні болі. Маршали знайомляться з головним лікарем Джоном Коулі, який розповідає, що зникла пацієнтка була засуджена за вбивство (убила 3-х власних дітей); вона думала, що перебуває не в лікарні, а у себе вдома. Під час обшуку палати знайшли записку з написом «правило чотирьох; хто 67-й?». Після допитів Тедді починає дещо підозрювати, але чи все так, як йому здається на перший погляд? Весь фільм тримає в напруженні, неймовірна кінцівка – відкритий фінал – наштовхує на роздуми.

«Реквієм по мрії»
Режисер: Даррен Аронофскі
Жанр: психологічна драма
Рік: 2000
Рейтинг Rotten Tomatoes: 93%

Кінострічку поділено на 3 частини: літо, осінь, зима. В центрі сюжету – жінка похилого віку. Сара проживає в квартирі на Брайтон-Біч. Любить проводити свій час перед телевізором, а найбільше їй подобаються телешоу. Має сина Гарольда. Він приходить до матері лише для тогог, щоб винести телевізор, продати скупнику та купити собі «дозу». Хлопець має дівчину Меріон та друга Тайрона, також наркозалежних.

Одного дня Сару запрошують взяти участь в телешоу, вона дуже радіє цій новині і хоче мати відповідний вигляд. Найбільше їй кортить вбратися у свою улюблену червону сукню. Хоча з жалем розуміє, що стала занадто огрядною для неї. Сара сідає на дієту, але не може пересилити себе. Подруга радить їй піти до лікаря, який виписує рецепт на таблетки з амфетамінами. Сарі це справді допомагає, вона починає худнути. Але це не подобається Гарольду, він радить матері припинити вживати таблетки, аби не стати наркоманкою. Сара не може відмовитися від мрії про участь в телешоу. Гарольд іде від мами, відчуває сором перед нею через свою залежність, але заспокоюється, прийнявши наркотики. Разом з Тайроном вони втягуються у наркобізнес: купляють чисту дозу, розводять та продають вже дві за тією ж ціною. Мають непогані гроші. Гарольд з Меріон мріють відкрити магазин модного одягу, бо дівчина хоче стати модельєркою, а Тайрон – жити у щасті та спокої, далі від жорстоких вуличних порядків.

Всі ми мріємо, але чи всі мрії збуваються?