Давно то було, колись у дитинстві, десь у Херсонських степах, при зборі ромашки, почув я цю стару козацьку казку… А зараз подумав, то може як раз і прийшов час її згадати…

Колись, ще у Троянові віки, у прапрадідів козаків, були крила, і вони вміли літати як соколи. То були потужні вояки. Ніхто і ніщо не могло їх зупинити, коли билися вони за свою Батьківщину та за свій Рід. Запитав їх якось Творець:

– А чи хочете ви мати жінок, таких щоб могли підтримати вас у важку годину? Нагодувати коли треба, а коли треба і надихнути своїм коханням?

– Ще б пак! Звісно бажаємо… – в один голос вигукнули козацькі пращури.

– Але ж за це треба чимось пожертвувати, – сказав Бог. – Всесвіт потребує баланс. То ж, я маю забрати у вас крила,  і ви вже не зможете підніматись високо у небо та звідти вишукувати й завдавати ударів вашим ворогам.

– Навіщо таке робити? Боронити рідну землю та гнати ворогів в шию – це ж наше покликання.

– Щоб зробити жінок, що вам пасують, мені треба ваші крила. Саме з них ви і отримаєте ваших подруг.

Довго радились пращури козаків, нарешті отаман зняв свою шапку та кинув з силою її об землю.

– Забирай наші крила, як буде, так буде! Чорт не видасть, а свиня не з’їсть!

Через деякий час Творець створив жінок і промовив:

– Саме від вас, воїнів, буде залежати щастя цих прекрасних створінь. Якщо будете носити їх на руках та дарувати їм свою любов і благодать, то і крила соколів до вас повернуться. Немає в світі нічого кращого за жінку, серце якої сповнено любов’ю, ніжністю та божественним світлом. Ну а якщо будете ображати їх та зраджувати, будете як дикі звірі по лісовим та степовим хащам рискати. Сила у вас залишиться, але на крила свої можете вже не розраховувати, як і на мою допомогу…

Життя пішло своєю чередою, кожний отримував своє, якийсь козак як схотів, то як птах знявся та полетів, а інший йшов вовком вити та ведмедем степ орати.  Хоча, правду нема де діти, і тих та других, не те що вороги, але й чорти боялись…Сміливі були…

Та з Богом на душі, любов’ю у серці та коханою подругою по життю йти значно легше …З тих далеких часів, мабуть, і залишилась стара приказка: «Козак без жінки, як птах без крил»…