У центрі Сімферополя стоїть чотириповерхова будівля з сімома під’їздами, зведена в стилі конструктивізму. Це – кримський варіант знаменитого харківського будинку «Слово». Тут колись вирувало життя кримськотатарської мистецької інтелігенції – письменників,  композиторів, музикантів. Тут мешкали і творили Юсуф Болат, Шаміль Алядін, Максуд Сулейман, Асан Рефатов, інші знакові постаті.

Стіни цього будинку були свідками поетичних та музичних імпрез, інтелігентних дискусій, талановитих вистав. Будинок спеціалістів був не просто житлом. Він, як живий організм, де співіснували музика, театр, поезія, проза і драматургія. Тут народжувалась нова кримськотатарська культура – смілива, модерна, жива.

Проте згодом «культурні фарби» почали змиватись, коли мешканцям будинку доводилось чути крики при обшуках, голосні арешти, заборони та приглушені кроки в коридорах. А потім в цих квартирах поселилось болюче мовчання.  Починаючи з 1937 року в будинок поступово заселялися нові поселенці – служки соцреалізму. Вони писали вже іншу  «історію», намагаючись  переписати і стерти попередню.

У наші часи престижне елітарне помешкання, стало памʼятником знищеного покоління. Майже без знаків пам’ятної минувшини. Без нагадувань про тих знакових мешканців, які творили велику культуру корінного кримськотатарського народу. Російські окупанти силкуються витруїти навіть згадки про багату історію цього дому.  Але колись неодмінно настане світла година, і у звільненому від російських ординців Сімферополі, на стінах цієї будівлі встановлять таблиці з іменами митців, які тут мешкали, примножуючи культурні надбання народу. І відродиться справжня пам’ять про мистецькі твори, написані тут. А поки що мусимо самі пам’ятати. Усе і всіх поіменно.