Будівлю залізничного вокзалу у Боярці, що неподалік Києва, прикрасив бронзовий барельєф. На ньому статний красень-бородань на фоні прапора, Тризуба та червоної калини, у строї січового стрільця, тримає правицею бойову шаблю. Нижче викарбувано: «12-15 лютого 1919 року третій полк корпусу Січових стрільців Армії УНР під командуванням полковника Івана Чмоли (1892-1941) організував оборону і стримував наступ російсько-більшовицьких окупантів на станції Боярка».

Ініціювала створення  пам’ятника-барельєфа та збирала для нього кошти молодь з українського Пласту, перші гуртки якого ще 1911 року організував студент філософії Іван Чмола – разом із сином великого Каменяра Петром Франком та молодим ученим Олександром Тисовським. Школи Галичини, що була тоді під Польщею, не виховували дітей українцями – були знаряддями ополячування. Пласт мав стати організацією, щоб гуртувати національно-свідому молодь.

Пізніше бачимо Івана Чмолу серед ініціаторів створення легіону Українських січових стрільців. Боронив Київ од російсько-більшовицької армії Муравйова, згодом організував оборону Боярки. Це був стратегічний залізничний вузол, що відкривав шлях до Вінниці, де на той час зупинилася Директорія Української Народної Республіки.

І ось через сто років Іван Чмола знову у Боярці! Крім пластунів, на відкриття барельєфу зібралися мешканці міста, а з американського Пітсбурга разом з дружиною Лізою приїхав онук героя Визвольних змагань Богдан Чмола. Як і дід, пан Богдан та дружина – активні пластуни. Біля барельєфа стали у почесній варті  реконструктори історичних подій. В одностроях Чорних запорожців і Січових стрільців – тодішніх оборонців Боярки.

Онук засновника Пласту Івана Чмоли Богдан з дружиною Лізою

Комендант київського Пласту Андрій Ковальов, історик і краєзнавець, розповів про давні героїчні події.

–  На станції Боярка розмістився штаб оборони, яку організовув Іван Чмола. Мені вдалося відшукати телефонограму від 16 лютого, в якій  він повідомляв Директорію, що «наші сили замалі і ми більше не можемо втримувати станцію Боярка». У цих боях Армія УНР втратила вбитими та покаліченими понад півтисячі старшин і козаків.

–  Для мене це одна із можливостей дізнатися більше про діда, про його героїчну боротьбу, – каже Богдан Чмола. –  На жаль, родина з багатьох об’єктивних причин не знає його детальної біографії. Був арештований польською владою, а після «визволення» Західної України – радянською, і згодом, з наступом гітлерівців, розстріляний у катівні Дрогобича.

Розстрілом у Биківні «уберегли» від німецької окупації і Петра Франка. Олександр Тисовський емігрував до Відня, там і помер 1968 року, залишивши підручник «Життя в Пласті». У 2002 році його разом з дружиною та сином перепоховали на Личаківському цвинтарі у Львові.

На відкритті барельєфу. У центрі – скульптор Олександр Михайлицький

На увічнення пам’яті всіх засновників українського Пласту сподівається голова Крайової пластової ради Юрій Юзич:

– Маємо спорудити Іванові Чмолі, Петрові Франку та Олександрові Тисовському повноцінні пам’ятники.

Барельєф у Боярці створив скульптор Олександр Михайлицький, чин освячення провів архієпископ Тернопільский і Кременецький Нестор, якому духовний сан не завадив залишитися активним пластуном. А потім над вокзальною площею під горді переливи невмирущої кобзи злетіла пісня. То  один із чисельної пластової братії, відомий співак Тарас Компаніченко оспівав звитяги оборонців Української держави.