Неподалік від того місця, де я тепер мешкаю, в польському в містечку Рашині діє Центр допомоги біженцям з України. Раніше у цій будівлі поляки займалися спортом, а нині наші біженці, кому потрібна допомога, приходять сюди по одяг, харчі, іграшки для дітей.

Від самого початку війни волонтерка Юлія взялася допомагати краянам. Вона люб’язно погодилася показати Центр, розповісти про всі його особливості.

Йдемо просторою будівлею, в кінці коридору бачимо плакат із синьо-жовтим прапорцем і надписом: «Pomoc dla objetej Ukrainy». Як розповідає Юлія, вже на другий день після початку широкомасштабної агресії росії проти України за ініціативи місцевої керівниці Катажини Клімашевської споруда стала осередком допомоги біженцям. Відтоді щодня сюди навідуються до трьох сотень людей, багато хто з маленькими дітьми. Тут вони отримують предмети першої необхідності, харчі, засоби гігієни.

Деякі з біженців відвідують Центр постійно, хтось і сам там залишається допомагати. Підсобити волонтерам намагаються навіть діти. Геть мала дівча разом із дорослим дядьком, працівником Центру, затято несе коробки. За словами Юлії, вона не вперше спостерігає за цією маленькою благодійницею.

Не встигли розговоритися з Юлією – до нас підійшла мама з донькою. Приїхали з Києва, питають, чи є можливість дитині попрацювати волонтером.

У Центрі є все для підтримки українських біженців: окремі кімнати, приміщення з одягом для дітей і дорослих, з іграшками, продовольчий склад. Все посортовано, поділено за категоріями, зроблено максимально зручно для людей.

Одяг, їжу здебільшого надають різні компанії, але бувають випадки, коли й звичайні поляки приходять, роблять свій внесок для підтримки українців.

– Нещодавно до нас прийшла бабуся і принесла продукти: рис, цукор, чай та багато іншого, – розповідає Юлія.

У їхній допомоговій команді – 40 волонтерів, більшість – надзвичайно активні помічники.

Сама Юлія живе в Польщі 4 роки. Коли почитала про обстріл росіянами рідної України, душа заболіла:

– Там рідні люди, друзі, всі мої українці щодня переживають кошмар, а я тут у безпеці… Вважаю своїм обов’язком всіма силами всіляко допомагати Україні вистояти і здолати окупанта.

Розмовляли з перервами: Юлія іноді відходила, щоб допомогти колегам, відповідала відвідувачам, які до неї зверталися. Усі, хто приходить сюди по допомогу, приносить свою живу і зболену історію війни, свої душевні рани. Не уявляю, як шановані волонтери центру зберігають витримку та спокій, відчуваючи цей пекучий людський біль.

Юлія зі смутком в очах відповідає, що кожен із працівників сприймає все по-різному, але час від часу всім важко впоратися з власними почуттями. І ділиться своїм:

– Одна моя знайома щоразу плакала після дня, проведеного з українськими біженцями, для багатьох це справді вкрай важко.

Наступної миті помітили хлопчика, який зосереджено порався біля іграшок, і в очах Юлії заграли веселі іскорки, вигнали геть зажуру. Зізналася: діти особливо мотивують її працювати в Центрі і після важкого дня повертатися додому щасливою.

– Ціі хлопчики та дівчатка просто чудові. Дехто спочатку соромиться, нітиться, але з часом оговтується і вже не проти погратися, повеселитися – тут простір, свобода, є де побігати… Мабуть, вони не до кінця розуміють, що відбувається, тому можуть так щиро радіти. І мене заряджати позитивною енергією.

Юлія не бачить себе поза волонтерством.

– Звичайно ж, – каже, – мрію, щоб війна якнайшвидше закінчилася. Не хочеться приймати в центр теплі куртки. Чомусь упевнена, що все з нами буде гаразд. Це світле почуття мені передає й подруга з Києва: постійно ділиться тим, які наша армія та народ молодці, які ми сильні. Я вірю в нашу силу, в нашу єдність . Якщо спочатку були сильні переживання, то зараз вони цілковито зникли. Все буде Україна!

Центр допомоги біженцям з України у польському Рашині – один із багатьох прикладів того, наскільки активно Польща, поляки допомагають українцям у такий важкий час. Як говорив Еріх Ремарк: «У темні часи добре видно світлих людей». Особливо тішить, скільки їх. Неполіченно! Ці страшні події злютували нас, об’єднали з добрими сусідами: ми міцно взялися за руки перед обличчям біди.