Його ім’я добре знає кілька поколінь: Юрій Щербак. Медик і письменник, філософ-футуролог, політичний діяч, міністр, дипломат.

Він уміє мислити масштабами епохи і водночас вловлювати найменші імпульси нашого повсякденного болю.

Спілкуючись із з читачами на презентації своїх нових книжок у столичному Національному музеї літератури України, Юрій Миколайович говорив упевнено і спокійно. Хоча тема, над якою письменник болісно розмірковує вже багато років, не бадьорить суспільним оптимізмом. «Мій оптимізм – не рожева безжурна казочка. Він гіркий і скептичний», –  читаємо в новій книжці Юрія Щербака «Третя світова війна України. Наша перемогопоразка і падіння Росії». І тут-таки авторське пояснення цієї гіркої життєствердності: – «… але – переконаний: через великі жертви в Україну прийде велика перемога».

Спокій, з яким Щербак викладав факти пекучі і тривожні, засвідчував не стороннього чи байдужого, а мудрого і досвідченого. Людину, якій випало бути свідком і учасником багатьох знакових подій новітньої історії України, і яка попри все не впадає  в емоційну прострацію, не втрачає віри у здоровий глузд. Його розповіді, мов особистий щоденник, на тлі хроніки рідної країни, яка вкотре бореться за Незалежність.

Він пережив занепад імперії і народження держав, його дитинство випало на Другу світову війну і повоєнну відбудову. Його творчість збагачував великий пройдений шлях. Неминучий хід історії призвів до глибоких змін в уявленнях, поставив держави перед масштабними викликами. Людство покладалося на силу та могутність великих країн, сподівалося на підтримку міжнародних інституцій. Однак війна проти Української держави чітко показала безсилля та обмежену ефективність цих структур. На цю тривожну реальність рішуче звертає увагу Юрій Щербак ще в одній свіжій книжці «Рашизм. Третя світова війна».

Автор наголошує, що суспільство досі перебуває в полоні радянської парадигми, за якою безпека сприймається як стан повної захищеності. Він вказує на ілюзію, про час, який нібито зупинився, і про загрозу, яка нібито зникла назавжди. Ця оманлива впевненість швидко розвіялася в руїнах…

Талант Юрія Щербака – у його здатності точно й безжально описувати епоху хаосу. Він викриває вразливість людської природи, її нездатність усвідомити себе частиною єдиного світу, заснованого на любові, доброті та прагненні до щастя.

– Слово – це зброя, – наголосив Юрій Миколайович. І в цих словах уся його віра, увесь досвід і біль.

Артдиректор Антон Осман пригадав Щербакове трикнижжя, що стало знаком часу: «Зброя судного дня», «Мертва пам’ять», «Куп’янськ і Київ кличуть до помсти». Його маленькі, «захалявні» книжечки-метелики тепер летять у шпиталі, на передову. Військові охоче читають їх, збагачуються його мудрістю.

– Я пам’ятаю 44-й рік… Я був дитям-мрійником. І сьогодні я знову у війні – вже як прадід. Повоєнний період в чомусь тяжчий, ніж війна, – зізнається Щербак.

І ця пам’ять не тільки з власного життя. Вона із живої долі нації, про її тяглість, біль і надію. Він знає, як після війни починається руйнівне протиборство абміцій та інтересів. Коли згасає мета єднання, тоді з’являються сумніви, розбіжності, чвари.

Він бачить війну як глибший надлом цивілізації:

– Руйнується світ, у якому ми жили. Нове покоління сходить на нові сходи. І тепер, після 1991-го, ми стоїмо перед завданням не відновлення , а побудови з нуля.

Для Юрія Щербака війна – філософія часу. Росія тягне нас у минуле. Демократія віджила. Маємо будувати нове, принципово нове суспільство.

Розповідає про Ізраїль: не так про державу, як про дзеркало, в яке маємо пильно заглянути.

– Україну можуть кинути так само, як Ізраїль, –  запевняє письменник. – І США не завжди нас почують. Маємо думати самі. І діяти. Бо росія – це розплідник чуми… Ми не повинні мовчати. Маємо невідкладно створити візію майбутнього України після війни.

Юрій Щербак багато говорив про Польщу не як про сусіда, а як про дзеркало українських прагнень і острахів. Нагадав про незалежний медіафорум та про співпрацю з польськими журналістами.

– Обійми Польщі інколи можуть бути твердими, – наголосив він.

І в цій метафорі весь біль політичної реальності. Адже на останніх виборах понад 60% кандидатів йшли з українофобськими гаслами, волали: «Геть з бандеризацією Польщі!». А тим часом саме українці, працюючи до виснаження, піднімають ВВП сусідньої країни.

Голова Національної спілки письменників Михайло Сидоржевський, назвав Юрія Щербака феноменом, людиною, здатною подати в художній формі те, що інші не можуть навіть подумки сформулювати.

– Щербак – мислитель. Він вміє передбачати майбутнє», – додав Микола Зборовський. – Роздуми про «Зброю судного дня» – це спроба осмислення історії. У його творах немає місця для поверхневого аналізу, все пронизане особистим болем, пережитим досвідом і вірою в краще майбутнє.

Професор Володимир Литвин назвав Юрія Щербака «генієм теорії хаосу». Він бачить у його творчості викриття слабкості людської природи й водночас заклик до єднання.

Непомітно пролетів час спілкування читачів і шанувальників творчості Юрія Щербака з людиною-епохою, свідком і водночас – творцем новітньої історії Української держави.