Громадська організація «Детектор медіа» підбила підсумки пілотного дослідження якості журналістської освіти в Україні. Про рейтинг вишів, що готують «акул пера і мікрофона», трохи перегодом. А найголовніше, що одразу озвучила виконавчий директор «Детектора» Діана Дуцик: медіаіндустрія має дуже великі претензії щодо тих кадрів, які виходять на ринок з українських вишів. Редактори газет, інформагенцій, сайтів, телевізії часто кажуть, що їм навіть краще брати на роботу випускників інших спеціальностей, навчати їх з нуля, аніж працювати з «дипломованими журналістами». Через те, переконує пані Дуцик, потрібно починати говорити про серйозну проблему. Власне, про неї вже час волати. І нинішнє перше таке дослідження має стати початком системного обговорення якості журналістської освіти.

Лише один промовистий факт, почутий на тій прес-конференції. В одному українському місті-мільйоннику факультет журналістики тамтешнього вишу вивісив на дошку «Наші випускники – наша гордість»… кого б ви думали? Сьогочасного прес-секретаря Рамзана Кадирова…

Важко й уявити що там за ковалі, у тій кузні «інженерів людських душ», та й, власне, які фахові душі вони клеплють.

Втім до рейтингу. Матеріалом для нього слугувало опитування факультетів/кафедр/шкіл журналістики – через офіційні запити. За словами пані Дуцик, дослідники поділили анкети, що надсилались вишам, на п’ять блоків, відповідно до яких здійснювалася подальша оцінка діяльності кожного підрозділу журналістської освіти: 1) навчальна програма та викладацький склад; 2) ресурси/технічна база та можливості для професійного розвитку під час навчання; 3) взаємодія з медіаіндустрією; 4) адаптація з міжнародним контекстом; 5) комунікація з зовнішньою аудиторією та випускниками.

Досліджували якість журналістської освіти в Україні з липня по вересень і ґрунтувалося, оцінюючи низку показників діяльності кафедр та факультетів журналістики. Експерти також опитали представників медіаіндустрії та випускників журналістських факультетів. «Детектор» побував у 39 редакціях 5 областей: Львівської, Одеської, Вінницької, Сумської та Запорізької. Відповіло на запити 19 з 39 навчальних підрозділів журналістики, які функціонують в українських вишах.

«Деякі факультети на наші запити просто не відповідали, – пояснює кандидат наук із соціальних комунікацій та член експертної групи Володимир Литвиненко. – Це грубе порушення Закону України «Про доступ до публічної інформації», і нової редакції Закону «Про вищу освіту». Відповідно до результатів нашого дослідження лише сайти Острозької академії та Львівського національного університету імені Івана Франка містять інформацію про навчальні плани. Лише 13 з 19 факультетів надали нам доступ до них. Дехто натомість взявся звинувачувати нас в порушенні… авторського права. Хоча ця інформація має бути у відкритому доступі, враховуючи те, що система вищої освіти в Україні передбачає академічну мобільність: студенти повинні знати, які дисципліни і в якій кількості кредитів вони можуть собі перезараховувати».

Експертна група також аналізувала інформацію з відкритих джерел, зокрема, наповнення сайтів вищих учбових закладів. «Ситуація щодо зовнішньої комунікації дуже на вигляд 7. Бо навіть не всі факультети журналістики мають свої сайти. З 39-ти –  лише 20. Та й то лише 2 з них місять необхідну інформацію: навчальні плани, відомості про викладачів, студентів, випускників, розклад, діяльність факультету/кафедри. Більше того, часто навіть електронні адреси вказано неправильно», – зауважує Діана Дуцик.

І все ж рейтинг українських факультетів/кафедр/шкіл журналістики складено. Його очолила Школа журналістики Українського католицького університету, набравши 20 балів з 23 можливих. На другій позиції з невеликим відривом – Могилянська школа журналістики (18,5). Третім – факультет журналістики Запорізького національного університету (17,75). Інститут журналістики Київського університету імені Бориса Грінченка (17,25) – на четвертій позиції. І завершує п’ятірку кращих кафедра журналістики Чернівецького національного університету імені Ю.Федьковича (16,5).

За оцінками аналітиків «Детектора», найгірша ситуація щодо якості журналістської освіти – в Луганському національному університеті імені Тараса Шевченка (8,5) та Рівненському міжнародному економіко-гуманітарному університеті імені академіка Степана Дем’янчука (6,5).

Аналіз проведеного дослідження дає підстави говорити про глибокі і вразливі проблеми в системі сучасної журналістської освіти. Йдеться насамперед про формальність навчальних планів,  неувагу до практичних навичок; перенасиченість учбового часу непрофільними дисциплінами; брак фахового практичного досвіду викладачів, їхня некомпетентність; слабкість технічної бази; відчутність зв’язку з медіа індустрією зокрема та із зовнішньою аудиторією загалом; слабка інтегрованість у навчальний процес.

Детальніше ці й інші болючі питання українських медіа та їхнього кадрового потенціалу домовилися проаналізувати на загальноукранській конференції «Журналістська освіта в Україні: що маємо і куди рухаємось?», яка відбудеться 25 жовтня.